Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Джеймс Мейс
189
Мазлах, Сергій, Шахрай, Василь. До хвилі. Що діється на Вкраїні і з Україною. Нью-Йорк: Пролог, 1967. С. 27; On the Current Situation. Р. 5.
190
Мазлах, Сергій, Шахрай, Василь. До хвилі. С. 51–53; On the Current Situation. Р. 22–24.
191
Совітську Україну не було допущено до перемовин. — Прим. наук. ред.
192
Мазлах, Сергій, Шахрай, Василь. До хвилі. С. 96; On the Current Situation. Р. 51.
193
Мазлах, Сергій, Шахрай, Василь. До хвилі. С. 222–223; On the Current Situation. Р. 132.
194
Мазлах, Сергій, Шахрай, Василь. До хвилі. С. 242; On the Current Situation. Р. 146.
195
Мазлах, Сергій, Шахрай, Василь. До хвилі. С. 256–260; On the Current Situation. Рр. 154–156.
196
Мазлах, Сергій, Шахрай, Василь. До хвилі. С. 265; On the Current Situation. Рр. 158–159.
197
Беручи до уваги пізнішу радянську практику, коли де-факто головним у радянській Україні був очільник КП(б)У, Автор переносить цей звичай на більш ранній період, коли посада першого секретаря ЦК КП(б)У ще не була такою значущою. Насправді влітку 1919 р. П'ятаков не відігравав значної ролі в керівництві УСРР. Мало того, з травня 1919 р. обов'язки першого секретаря ЦК КП(б)У виконував не він, а Станіслав Косіор. Тобто говорити про «режим П'ятакова» влітку 1919 р. немає підстав. — Прим. наук. ред.
198
У випадку з аналізом діяльності так званих «федералістів» уживаємо термін «радянський», а не «совітський». По-перше, це зумовлено тим, що основну свою діяльність «федералісти» насправді провадили таки в 1920 році, а по-друге тим, що в українсько-мовній передмові до їхнього програмного продукту, який побачив світ у вигляді брошури «Наша сучасна політика», вживався саме термін «радянський». — Прим. наук. ред.
199
Автор неточно трактує слова Лапчинського. Насправді, і про це є в згаданих спогадах, автором «записки, поданої до ЦК РКП(б)», — а саме її означає Автор як «меморандум» — був Павло Попов, а не Петро Слинько чи Георгій Лапчинський. Написав її Попов невдовзі після повернення з подорожі до України, і 12 листопада 1919 р. представив на засіданні української секції Московської організації РКП(б). Ні Лапчинського, ні, тим більше, Слинька на тому зібранні не було. На той час Лапчинський перебував за межами Москви, а Слинько взагалі вже майже два місяці був у в’язниці в окупованому білими Харкові. 30 листопада Слинька денікінці розстріляли. — Прим. наук. ред.
200
Лапчинский, Георгий. Гомельское совещание (воспоминания) / Летопись революции. 1926. № 6. С. 37–41; цитати зі С. 41.
201
Назва «федералістський» за цим документом закріпилася саме тому, що федералісти розглядали його як програмовий у 1920 році, хоча Павло Попов, автор документу, ніколи «федералістом» не був. — Прим. наук. ред.
202
Уривки з цього документа в: Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. X.: Государственное издательство Украины, 1923. С. 137–138. (Саме в цій книжці дається докладний, але багато в чому недостовірний огляд діяльності «федералістів» та наводиться думка про те, що група існувала ще з літа чи осені 1919 року й що її очолював Георгій Лапчинський. Йому ж приписується й авторство меморандуму. Згодом ця теза, незважаючи на фактичне її заперечення самим Лапчинським, увійшла в історіографію. — у дужках прим. наук. ред.)
203
У реаліях 1919 р. це рішення було декларацією, яка мала дати початок роботі з об’єднання радянських республік у федерацію. Для цього планувалося сформувати міжреспубліканські комісії, майбутні рішення яких про об’єднання мали затверджуватися вищими законодавчими органами радянських республік. Проголошеної влітку 1919 р. процедури дотримано не було, зокрема міжреспубліканські комісії так жодного разу й не було скликано. Тобто об’єднання окремих комісаріатів, яке все-таки відбувалося, не відповідало вказаному в декларації механізму. Створенням «воєнно-політичного союзу» декларацію Всеросійського ЦВК від 1 червня 1919 р. почали називати в ЦК РКП(б) лише наприкінці листопада 1919. Це формулювання закріпилося в партійних настановах, а звідти воно вже увійшло й до історіографії. — Прим. наук. ред.
204
На той час не існувало такої республіки. Білорусія ще в лютому 1919 об’єдналася з Литвою, тобто існувала Литовсько-Білоруська республіка. — Прим. наук. ред.
205
У Лапчинського, на спогади якого посилається Автор, ідеться про створену ще навесні 1919 р. Раду Оборони УСРР, яку, разом із урядом та ВУЦВК, і було розпущено восени 1919 р. Однак із тексту Мейса можна зробити висновок, що він говорить про очолювану Володимиром Затонським Реввійськраду 12-тої армії, бо ревкоми — то органи влади, які не перебували при армії. Слід також додати, що 12-та армія на час згаданого Лапчинським та переказаного Мейсом розпуску уряду 2 жовтня була значно південніше й саме здійснювала рейд на північ. У середині жовтня 1919 р. вона навіть на два дні захопила Київ. Реввійськрада 12-тої армії ніколи не претендувала на те, щоб називатися урядом. — Прим. наук. ред.
206
23 листопада 1919 р. «Записку», яку написав Павло Попов, було опубліковано в Житомирі в газеті боротьбистів «Пролетарська правда», у статті під назвою «Історичний документ». Потім у тому ж таки Житомирі (і з означеною у тексті датою — 1 грудня 1919 р.) цей документ було надруковано окремою брошурою з назвою «Наша сучасна політика (Записка, подана до ЦК РПК Українською секцією при Московській організації РКП)». Саме в українськомовній передмові до російськомовного тексту брошури й було вперше вжито термін «Оргбюро групи федералістів членів КП(б)У». Сам Павло Попов, автор «Записки», категорично заперечував будь-яку свою причетність до оприлюднення текстів, неприхильно ставився до означення «федералісти» і, зрозуміло, не належав до них. — Прим. наук. ред.
207
Лапчинский, Георгий. Гомельское совещание (воспоминания). Летопись революции. 1926. № 6. С. 41–42; цитата з: Куличенко, М. И. Борьба Коммунистической
