Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Джеймс Мейс

137

25 січня 1919. Adams, Arthur Е. Bolsheviks in the Ukraine: The Second Campaign, 1918–1919. P. 117.

138

Помилка датування. Це було на 5 днів пізніше. 17 листопада, як зазначав у листі до В. Леніна В. Антонов-Овсієнко, на території Росії «сформувалася Рада Українського фронту, замасковано названа Радою Групи Курського напрямку. Її склад: я, т. Сталін, т. Затонський». — Прим. наук. ред.

139

Помилка датування: Тимчасовий робітничо-селянський уряд України було створено 28 листопада 1918 р. — Прим. наук. ред.

140

Adams, Arthur Е. Bolsheviks in the Ukraine. P. 25, 55, 84–85, 99.

141

Reshetar. The Ukrainian Revolution. Pp. 211–218.

142

Винниченко, Володимир. Відродження нації, (історія укр. революції [марець 1917 р. — груд. 1919 р.]). Київ ; Відень : Дзвін, 1920. Ч. 3. С. 352.

143

Adams. Bolsheviks in the Ukraine. P. 82–84.

144

Винниченко, Володимир. Відродження нації, (історія укр. революції [марець 1917 р. — груд. 1919 р.]). Київ ; Відень : Дзвін, 1920. Ч. 3. С. 145–146.

145

Для кращого розуміння ситуації вартий уваги нюанс: на чолі уряду стали «ліві», «кияни», а на чолі КП(б)У були «праві», «катеринославці». Та й сам уряд було створено за згодою ЦК РКП(б) і особисто Сталіна та всупереч ухваленим на II з’їзді КП(б)У (де перемогли «праві») настановам. Самі творці уряду свої наміри до початку їх реалізації означали як «авантюру». — Прим. наук. ред.

146

Куличенко, М. И. Борьба Коммунистической партии за решение национального вопроса в 1918–1920 годах. Харьков, 1963. С. 231.

147

Цитовано за: Христюк, Павло. Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917–1920 рр. [у 4 т.] Укр. соціол. ін-т. [Відень], 1921–1922. Т. 4. С. 32.

148

Хміль, І. В. Трудяще селянство України в боротьбі за владу Рад. Київ : Наук. думка, 1977. С. 119.

149

Звернення Раковського у лютому 1919 до Київської Ради (совета) / Христюк. Замітки і матеріали. Т. 3. С. 172–173.

150

Винниченко, Володимир. Відродження нації, (історія укр. революції [марець 1917 р. — груд. 1919 р.]). Київ ; Відень : Дзвін, 1920. Ч. 3. С. 344.

151

Насправді це була не єдина прорадянська українська партія, що існувала легально. — Прим. наук. ред.

152

Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. 1919. № 4. 25–31 января. С. 49. (Помилка посилання — у вказаному номері не йдеться про земельну реформу. Однак статтею 46 там було надруковано Декларацію Тимчасового робітничо-селянського уряду України, у якій, зокрема, ішлося і про те, що уряд «буде допомагати розповсюдженню колективної громадської обробки землі, постачаючи село насінням, технічними силами й сільськогосподарським реманентом, необхідним для громадського господарювання». — у дужках прим. наук. ред.)

153

Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК: в 2-х т. / Ін-т історії партії при ЦК Компартії України, Філіал ін-ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС [ред. кол. В. І. Юрчук (голова) та ін.]. Київ : Політвидав України, 1976. Т. 1 : 1918–1941. С. 45–46.

154

Качинский, В. Земельная политика соввласти на Украине в 1919 г. Літопис революції. 1929. № 1. С. 21–30. Із загальним дослідженням того, як більшовики по всій колишній імперії долали свої «лівацькі помилки», можна ознайомитися у: Селунская, В. М. Преодоление Коммунистической партией левацких ошибок в строительстве первых колхозов и совхозов. Вестник Московского университета. 1965. № 6. С. 3–19.

155

Коли боротьбист Олександр Шумський у своєму зверненні до селянських військ прорадянського отамана Григор’єва просто згадав це слово, лише особисте втручання самого Григор’єва врятувало нещасного оратора від лінчування на місці. Цей випадок спершу згадується в мемуарах Антонова-Овсієнка та переповідається в: Adams. Bolsheviks in the Ukraine. Pp. 272–274.

156

Стоян, П. K., Загорський, П. C. Нариси історії комітетів незаможних селян України. Київ Вид-во АН УРСР, 1960. 163 с. Додатково: Куличенко, М. И. в: Большевики Харьковщины в борьбе за власть Советов. 1918–1920 гг. Харьков, 1966. С. 112–113, зазначає, що в багатьох селах комбіди виконували функції ревкомів та інколи узурпували функції відсутніх органів влади. Проте в інших випадках партійні осередки вважали, що ці комітети збиралися хіба для того, аби оголосити про свій саморозпуск.

157

Шлихтер, А. Борьба за хлеб на Украине в 1919 г. Літопис революції. 1928. № 2. С. 135.

158

Раковський надав такий розподіл «контрреволюційних виступів», які відбулися протягом весни та літа 1919-го: з 93 повстань за період 1–29 квітня 29 були «підбурені куркулями», 21 — білогвардійцями, 14 — антисемітськими, 11 — військовими, 3 — партизанськими, 6 — проти вилучення зерна, 2 — проти призову до армії. Із 28 повстань у першій половині травня 6 приписували куркулям, 9 — партизанам, 1 — проти вилучення зерна та 6 — військовим. Протягом останніх тижнів радянського панування (1–19 липня) повстань було куди більше. У 25 звинувачували куркулів, 19 були антисемітськими та 19 — проти призову до армії. Див. у: Раковский, X. Г. Борьба за освобождение деревни. Х., 1920. С. 37–38. Хоча різна класифікація, яку застосовує Раковський, мабуть, більше заплутує, ніж прояснює ситуацію, стає зрозуміло, що велика кількість повстань промовисто говорить про посилення невдоволення радянською владою на селі. Достатньо просто зауважити, що протягом перших двох із половиною тижнів липня повстань було в два з половиною рази більше, ніж за весь квітень.

159

Винниченко, Володимир. Відродження нації, (історія укр. революції [марець 1917 р. — груд. 1919 р.]). Київ ; Відень : Дзвін, 1920. Ч. 3. С. 328; Христюк, Павло. Замітки і матеріяли до історії української революції 1917–1920 рр.: [у 4 т.] Укр. соціол. ін-т. Відень, 1921–1922. Т. 4. С. 79–81.

160

Ленин, В. И. ППС. Т. 25. С. 448; ПСС. Т. 33. С. 74.

161

Боротьбистське крило УПСР та крило «незалежників» УСДРП у 1919-му прийняли радянську платформу; УПСР (центральної течії) також це зробила. Усередині Директорії навіть Винниченко підтримував проголошення радянської України під проводом українців; інші члени Директорії дійшли компромісу щодо «квазірадянського рішення» у вигляді «республіки трударів».

162

Собрание