Після війни. Історія Європи від 1945 року - Тоні Джадт

На своєму шляху на Захід Червона армія просувалася, ґвалтуючи і грабуючи (за цим доречним, попри свою брутальність, висловом) Угорщину, Румунію, Словаччину та Югославію. Однак німецькі жінки постраждали найбільше. Від 150 до 200 тисяч «російських немовлят» народилися в радянській окупаційній зоні Німеччини між 1945 і 1946 роками, і ці цифри не враховують невідому кількість абортів, через які жінки помирали разом з їхніми небажаними зародками. З тих дітей, що вижили, багато хто поповнив лави сиріт і безхатченків — людського непотребу війни.

Лише в Берліні під кінець 1945 року налічувалось 53 тисячі загублених дітей. Квіринальські сади в Римі на короткий час стали сумнозвісним місцем, де збиралися тисячі скалічених, спотворених та нікому не потрібних італійських дітлахів. У звільненій Чехословаччині сиротами лишилося 49 тисяч дітей; у Нідерландах — 60 тисяч; у Польщі, за деякими підрахунками, було близько 200 тисяч сиріт; у Югославії — імовірно, 300 тисяч. З-поміж молодших дітей євреїв було дуже мало, адже погроми та винищення воєнних років пережили здебільшого хлопці-підлітки. У Бухенвальді під час звільнення табору знайшли 800 дітей, яким вдалося вижити. У Бельзені — тільки 500, серед яких дехто навіть пережив марш смерті з Аушвіцу.

Вижити під час війни та в мирний час — геть різні речі. Завдяки вчасному та ефективному втручанню щойно створеної Адміністрації Організації Об’єднаних Націй для допомоги і відбудови (УНРРА[10]) та просуванню армій союзників масштабних епідемій і неконтрольованого поширення заразних хвороб вдалося уникнути — у пам’яті ще жили спогади про азійський грип, який пройшов Європою після Першої світової війни. Але ситуація і так була складна. Більшість мешканців Відня в 1945 році виживали на раціоні поживністю 800 ккал на день; у Будапешті в грудні 1945-го офіційний денний пайок становив 556 ккал на день (діти в яслах отримували 800). Протягом «голодної зими» в Нідерландах у 1944‒1945 роках (коли частину країни вже звільнили) тижневий пайок у деяких регіонах за калорійністю поступався денній нормі, рекомендованій для солдат Союзного експедиційного корпусу. Померло 16 тисяч людей, переважно літнього віку та дітей.

У Німеччині, де харчування дорослої людини в середньому становило 2445 ккал на день у 1940‒1941 роках та 2078 ккал на день у 1943 році, у 1945‒1946 роках воно впало до 1412 ккал. Але тільки в середньому. У червні 1945 року в американській зоні окупації офіційний денний раціон для «звичайних» німців (тобто тих, хто не належав до привілейованих категорій працівників) становив лише 860 ккал. Ці цифри пояснюють гірку іронію тодішнього німецького жарту: «Краще радій, що війна, — мир буде жахливим». На більшості території Італії становище було не кращим, а в деяких районах Югославії та Греції — навіть дещо гіршим[11].

Проблема почасти полягала в зруйнованих фермах, почасти — у підірваних комунікаціях, а найбільше — в кількості безпомічних та ні на що не здатних голодних ротів. Європейські фермери якщо й могли вирощувати їжу, то неохоче постачали її в місто. Більшість європейських валют знецінилися; і навіть якщо існувала можливість заплатити селянам твердою валютою, це їх мало приваблювало: за неї не можна було нічого купити. Тож їжа з’являлася на чорному ринку, але за такими цінами, які могли собі дозволити тільки злочинці, багатії та окупанти.

Тим часом люди голодували і хворіли. У 1945 році третина населення грецького міста Пірей страждала на трахому через гострий авітаміноз. Через епідемію дизентерії в Берліні впродовж липня 1945 року — унаслідок пошкодження каналізації та забруднення джерел води — із кожних 100 новонароджених немовлят гинуло 66. Роберт Мерфі, американський політичний радник з питань Німеччини, у жовтні 1945 року повідомляв, що в середньому десятеро людей щодня помирали на вокзалі Лерте в Берліні через виснаження, голод та хвороби. У британській зоні Берліна в грудні 1945 року померла кожна четверта дитина віком до року. У тому ж місяці було зареєстровано 1023 випадки захворювань на тиф та 2193 випадки дифтерії.

Після того як улітку 1945 року війна завершилася, упродовж багатьох тижнів серйозну небезпеку, надто в Берліні, становило поширення хвороб через трупи, що розкладалися на вулицях. У Варшаві кожен п’ятий був хворий на туберкульоз. У січні 1946-го влада Чехословаччини повідомляла, що половина із 700 тисяч бідних дітей у країні вражені цією хворобою. Діти по всій Європі страждали на «хвороби бідних» — на пелагру, дизентерію, лишай та особливо туберкульоз і рахіт. Хворим дітям майже не було куди податися: на 90 тисяч дітей у звільненій Варшаві була тільки одна лікарня на п’ятдесят ліжок. Відносно здорові діти помирали від нестачі молока (мільйони голів худоби в Європі були знищені в боях у всій Південній та Центральній Європі протягом 1944‒1945 років), а більшість хронічно недоїдала. Рівень смертності серед немовлят улітку 1945 року перевищував рівень 1938 року майже в чотири рази. Навіть на порівняно заможних вулицях західних міст діти голодували, а їжа була суворо нормована.

Прогодувати, розмістити, одягнути та подбати про знедолених європейців (а також мільйони полонених солдатів із країн фашистського альянсу) було непростим завданням, ускладненим кризою біженців небувалого масштабу. У Європі ще такого не бачили. Усі війни впливають на життя мирного населення, руйнуючи землю та домівки, перериваючи комунікацію, мобілізуючи та вбиваючи чоловіків, батьків, синів. Однак найгіршої шкоди під час Другої світової війни заподіяв не збройний конфлікт, а державна політика.

Сталін продовжив довоєнну практику переселення цілих народів у межах Радянської імперії. З окупованої Польщі, Західної України та Прибалтики впродовж 1939‒1941 років депортували понад мільйон осіб. У ті самі роки нацисти також виселили 750 тисяч польських селян із Західної Польщі на схід, а на звільнену територію запросили «фольксдойче» — етнічних німців з окупованої Східної Європи, яким пропонували «повернутися додому», до щойно розширеного Райху. На цю пропозицію відгукнулися 120 тисяч балтійських німців, ще 136 тисяч німців з окупованої Радянським Союзом Польщі, 200 тисяч — з Румунії та інших країн. Усі вони, зі свого боку, були виселені кілька років по тому. Отже, гітлерівська політика расових переселень та геноциду на завойованих східних землях була безпосередньо пов’язана з нацистським проєктом повернення до Райху (на місце щойно звільненої власності його жертв) усіх німецьких поселень, які утворювались у Європі з часів Середньовіччя. Німці виселили слов’ян, винищили євреїв та завезли рабську робочу силу як із Заходу, так і зі Сходу.

Упродовж 1939‒1943 років Сталін і Гітлер загалом позбавили їхнього коріння, переселили, вигнали, депортували та розігнали близько 30 мільйонів осіб. Коли нацистська