Після війни. Історія Європи від 1945 року - Тоні Джадт

Але найбільшої матеріальної шкоди було заподіяно внаслідок безпрецедентних бомбардувальних кампаній західних союзників у 1944 та 1945 роках та потужному наступу Червоної армії від Сталінграда до Праги. Французькі приморські міста Руаян, Гавр та Кан знищила американська авіація. Гамбург, Кельн, Дюссельдорф, Дрезден та десятки інших німецьких міст стерли на попіл щільні бомбардування британських та американських літаків. На сході білоруське місто Мінськ під кінець війни було зруйноване на 80%; Київ в Україні перетворився на тлілі руїни; а польську столицю Варшаву педантично підпалювала та підривала вибухівкою, будинок за будинком, вулицю за вулицею, німецька армія в міру свого відступу восени 1944 року. Коли війна в Європі завершилась, і Берлін пав перед Червоною армією в травні 1945 року, прийнявши в останні чотирнадцять днів 40 тисяч тонн снарядів, — більша частина німецької столиці перетворилась на курні купи каміння та покрученого металу. 75% будинків були непридатні для життя.

Зруйновані міста стали найнаочнішим та придатним для зйомки свідченням розорення, і саме їх почали використовувати як універсальну ілюстрацію жахів війни. Оскільки найбільшої шкоди зазнали будинки та багатоквартирні споруди, унаслідок чого так багато людей залишилися без даху над головою (близько 25 мільйонів осіб у Радянському Союзі, ще 20 мільйонів у Німеччині, з яких 500 тисяч — лише в Гамбурзі), усіяний розвалинами міський пейзаж яскраво нагадував про війну, яка щойно завершилася. Однак не він єдиний. У Західній Європі транспортне сполучення та комунікації були серйозно пошкоджені: з 12 тисяч залізничних локомотивів у довоєнній Франції тільки 2 тисячі були придатні для використання на момент німецької капітуляції. Багато доріг, залізничних шляхів та мостів були підірвані — німецькою армією, що відступала, союзниками, що наступали, та французьким рухом Опору. Дві третини торговельного французького флоту затонуло. Тільки в 1944‒1945 роках Франція позбулася пів мільйона житлових будинків.

Європа під окупацією гітлерівської коаліції: листопад 1942 року

Але французам — як і британцям, бельгійцям, нідерландцям (які втратили 219 тисяч гектарів землі, затопленої німцями, та станом на 1945 рік володіли 40% свого довоєнного залізничного, дорожнього та канального транспорту), данцям, норвежцям (державний капітал яких упродовж німецької окупації зменшився на 14% від довоєнного показника) і навіть італійцям — усім їм, можна сказати, пощастило, хоч вони цього і не знали. Справжні жахи війни відбувалися набагато східніше. Нацисти поводилися із західними європейцями з певною повагою — хоча б для того, щоб більше з них скористатися, а ті, зі свого боку, відповідали взаємністю, докладаючи порівняно мало зусиль, щоб опиратися чи перешкоджати німецькому наступу. У Східній та Південно-Східній Європі німецькі окупанти виявляли свою безпощадність, і не лише тому, що місцеві партизани — у Греції, Югославії та особливо в Україні — вели проти них завзяту, хоч і безнадійну, боротьбу.

Отже, матеріальні збитки на східних територіях, окупованих німцями, радянський наступ та партизанська боротьба були абсолютно не схожі на війну в західній частині Європи. У Радянському Союзі під час війни було зруйновано 70 тисяч сіл та 1700 міст, а також 32 тисячі заводів та 65 тисяч кілометрів залізниці. Греція втратила дві третини критично важливого торговельного флоту, третину лісів і тисячу селищ. Усе це відбувалося в час, коли Німеччина призначала окупаційні збори, виходячи радше з власних військових потреб, аніж зі спроможності Греції виплачувати їх в умовах спровокованої гіперінфляції.

У Югославії було винищено 25% виноградників, 50% худоби, 60% доріг, 75% нив та залізничних мостів, кожен п’ятий житловий будинок та третину і так обмеженого промислового капіталу; водночас населення скоротилося на 10%, якщо порівняти з довоєнними часами. У Польщі три чверті стандартних залізничних шляхів були непридатні для експлуатації, а кожна шоста ферма не працювала. Більшість великих та маленьких міст країни ледь жевріли (хоча вщент була зруйнована тільки Варшава).

Але навіть ці цифри, хай які промовисті, лише частково відображають дійсність — масштабну матеріальну руйнацію. Однак найжахливіші матеріальні збитки, які пережили європейці під час війни, тьмяніли проти людських втрат. За підрахунками, між 1939 та 1945 роками на війні та через неї загинуло 36,5 мільйона європейців (що дорівнює всьому населенню Франції станом на початок війни). До них не зараховують ані людей, які в ті роки померли природною смертю, ані дітей, не зачатих чи не народжених через війну тоді чи пізніше.

Загальна кількість загиблих приголомшує (наведені тут цифри не охоплюють загиблих японців, американців чи представників інших неєвропейських народів). Проти неї навіть неприйнятний рівень смертності під час Першої світової здається мізерним. Жоден інший задокументований конфлікт в історії не спричинив стількох жертв за такий короткий час. Але найбільше вражає кількість загиблих серед мирного населення: щонайменше 19 мільйонів, тобто більше половини. Кількість смертей серед цивільних перевищує військові втрати в СРСР, Угорщині, Польщі, Югославії, Греції, Франції, Нідерландах, Бельгії та Норвегії. Військові втрати перевищували втрати серед мирного населення лише у Великій Британії та Німеччині.

Підрахунки жертв серед мирного населення на території Радянського Союзу значно варіюють, однак, найвірогідніше, ця цифра становить понад 16 мільйонів людей (приблизно вдвічі більше за втрати серед військових, з-поміж яких 78 тисяч загинуло тільки в бою за Берлін). Кількість загиблих серед цивільних на території довоєнної Польщі сягала майже 5 мільйонів; у Югославії — 1,4 мільйона; у Греції — 430 тисяч; у Франції — 350 тисяч; в Угорщині — 270 тисяч; у Нідерландах — 204 тисячі; у Румунії — 200 тисяч. Серед цих жертв, особливо в Польщі, Нідерландах та Угорщині, було близько 5,7 мільйона євреїв, а також 221 тисяча ромів.

Причинами смертності мирного населення були масові знищення й табори смерті — від Одеси до балтійського узбережжя; хвороби, недоїдання і голод (як штучно створений, так і з інших причин); розстріли та спалення заручників — від руки Вермахту, Червоної армії та численних партизанських загонів; розправи й репресії мирних жителів; бомбардування, обстріли й піхотні бої в містах і селах на Східному фронті впродовж усієї війни та на Заході — із часу висадки союзників у Нормандії в червні 1944 року до капітуляції Гітлера в травні наступного року; сплановані страти колон біженців і смерті від виснаження серед в’язнів-робітників на воєнному виробництві та в трудових таборах.

Найбільших військових втрат зазнав Радянський Союз, який, за підрахунками, втратив 8,6 мільйона чоловіків і