Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
22 липня 1727 року було опубліковано указ російського імператора Петра II про порядок виборів гетьмана і старшини на Лівобережній Україні. Відповідно до нього для проведення виборів був направлений таємний радник Ф. В. Наумов. Колегія закордонних справ підготувала для нього з цього питання спеціальну інструкцію.
В інструкції зазначалося, що гетьманом повинен стати миргородський полковник Данило Апостол «по старшинству и по заслугам и ради имеющего его у них кредиту». Отже, на виборах гетьмана Лівобережної України зберігся тільки принцип виборності, а вони самі були зведені до призначення осіб на цю посаду царським урядом. Таким чином, за протекцією князя О. Меншикова гетьманом став миргородський полковник Данило Апостол, якому на той час виповнилося 73 роки.
18 вересня 1727 року таємний радник царя Ф. В. Наумов, призначений міністром при гетьмані, приїхав до Глухова, де знаходилися адміністративні установи по управлінню Лівобережною Україною, і оголосив про дозвіл царя на вибори гетьмана.
1 жовтня 1727 року у Глухові призначений царським урядом Данило Апостол був затверджений козацькою радою. Бунчуковий товариш Я. Маркович так описав цю подію у своєму щоденнику: «Октябрь месяц. Неделя 1. Сегодня рано приехали мы до полковника Миргородского Данила Апостола, где все были с знатных людей и бунчуковые и полковники и старшина полковая и сотники с всеми казаками при войсковой музыце с знаками йшли пешо в город… а постановилися округ площаде». До площі везли на срібному блюді «тавтою червоною покрытое» царську грамоту та несли козацькі ютейноди: гетьманську булаву, корогв, бунчук і печатку. На площі стояв стіл зі сходами, накритий червоним сукном. 3 одного його боку стояли міністр Ф. Наумов і Д. Апостол разом з іншими полковниками, а з іншого — особи, які несли козацькі клейноди. Ф. Наумов оголосив, що приїхав для виборів гетьмана, і тричі спитав, кого козаки хочуть обрати. І три рази йому відповідали, що миргородського полковника. Тоді міністр, звернувшись до Д. Апостола, сказав: «Его императорское величество… именным своим указом жалует тебя в гетманы…»
Таким чином, новим гетьманом став призначений російським урядом один з найбільш заслужених і старих представників козацької старшини. Слід зазначити, що при виборах Д. Апостола, так само, як і Скоропадського, всупереч практиці не було складено договірних статей, запропонованих чи то царським урядом, чи військом. Тим знову було порушено традиційне зобов’язання, яке було дійсним з часів Переяславського договору Б. Хмельницького.
Однією з перших дій гетьмана Д. Апостола було створення упорядкованої системи володіння маєтками, насамперед ранговими. Це було тимчасове володіння — з втратою посади втрачалося і право на маєток. Проте козацька старшина різними шляхами намагалася закріпити його у довічне володіння. Гетьман розпочав з цим боротьбу і виявив при цьому багато зловживань. Так, гетьман І. Скоропадський вільні військові села, що були фондом для роздачі маєтків на ранг, надавав особам, які взагалі не несли військової служби. Він і сам захопив у приватне володіння деякі рангові маєтки. Наприклад, на гетьманську булаву належали села Пушкарі, Рогівка та Бирин. Скоропадський віддав їх своїй дружині і затвердив їх за нею царською грамотою.
У зв’язку із зловживаннями впав у немилість лубенський полковник А. Маркович. 27 жовтня 1727 року він був засуджений і усунутий з посади. Я. Маркович, його син, вирушив до Москви клопотатися за батька і за тітку, вдову гетьмана І. Скоропадського. Діяв він, як видно з його щоденника, досить енергійно, роблячи візити потрібним урядовцям, даруючи їм подарунки і гроші. Таким чином Я. Маркович добився того, що його батька навіть підвищили у посаді — призначили генеральним підскарбієм.
З питання зловживань ранговими володіннями Д. Апостол вступив у конфлікт також з приставленими до нього російськими чиновниками. На посаду російського міністра при гетьмані було виділено три села у Ніжинському полку: Литвиновичі, Стахорщина і Блистова. У 1727 році ці села одержав Ф. Наумов. Проте він не задовольнився таким подарунком, і гетьман універсалом від 26 листопада 1727 року затвердив за ним на ранг ще й село Середину Буду. Водночас Д. Апостол віддав у користування іншому російському чиновнику, призначеному на Лівобережну Україну, бригадиру Арсеньєву, село Вікторів у Ніжинському полку. Проте вже у наступному 1728 році гетьману, який у той час перебував у Москві, повідомили, що Наумов і Арсеньєв дуже пригноблюють селян. А Наумов, крім того, продав бунчуковому товаришу Фаю два села: Стахорщину і Блистову. Тому гетьман наказав старшині, що управляла Генеральною канцелярією і судом, вилучити село Середину Буду з володінь Наумова і селище Вікторів — Арсеньева. Бунчуковому товаришу Фаю гетьман доручив від свого імені наказати, щоб він Наумову «денег закупних не одной копейки не давал, а если даст, то нехай будет певен, же дармо тие деньги пропадут».
Про факти продажу рангових володінь та одержання міністром Ф. Наумовим хабарів Д. Апостол повідомив російський уряд. Міністра було відкликано з Лівобережної України. Села залишилися у ранговому володінні, і в 1728 році їх одержав на посаду міністра при гетьмані князь О. Шаховськой.
Проте окремі заходи, спрямовані на збереження рангових володінь, не могли дати відчутних результатів. Тому 27 липня 1728 року гетьман Д. Апостол звернувся до царя з пропозиціями щодо основних питань політичного та економічного життя Лівобережної України. З більшістю з них царський уряд погодився, але водночас вніс свої зміни.
Одне з питань, викладених у «Пунктах» Д. Апостола, торкалося незалежного судочинства. Царський уряд погодився на те, щоб судові справи було передано у відання місцевих судових органів. Генеральний військовий суд повинен був займатися тільки справами з апеляцій. Царський уряд ухвалив, що цей вищий для Лівобережної України суд мав складатися з трьох росіян і трьох українців. Головою Генерального військового суду призначався гетьман. Однак найвищою апеляційною інстанцією, до якої можна було звертатися через Колегію закордонних справ у разі незадоволення рішенням Генерального суду, був цар. Цим було підірвано спробу гетьмана Д. Апостола відстояти незалежність судочинства на Лівобережній Україні.
Царський уряд вніс зміни і у фінансові справи Лівобережжя. Військовий скарб, який відав ними, раніше очолював генеральний підскарбій. Рішенням царського уряду замість одного підскарбія призначалися двоє: українець і росіянин.
У «Пунктах» Д. Апостола, затверджених царським урядом, порушувалося питання про рангові та ратушні маєтки. На початку XVIII століття швидкими темпами відбувалася концентрація земельної власності, яка була мірилом цінності і
