Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар - Владислав Едуардович Теліпко

— здійснювати співробітництво з іншими установами та науково-дослідними організаціями в Україні та за її межами, обмінюватись навчальною та науковою літературою;

— брати участь у діяльності міжнародних організацій, конференціях, симпозіумах, освітніх та наукових програмах тощо;

— відряджати за кордон науково-педагогічні кадри для викладацької та наукової роботи відповідно до міжнародних договорів України, прямих договорів Школи з іноземними партнерами, а також здійснювати інші повноваження відповідно до Статуту Школи суддів, який затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Основними завданнями Національної, школи суддів України є:

1) Практична підготовка кандидатів на посади суддів з числа осіб, які мають вищу юридичну освіту і відповідають вимогам, встановленим Конституцією та цим Законом щодо кандидатів у судді.

2) Підвищення кваліфікації суддів (призначених на посаду судді вперше, обраних на посаду судді безстроково, призначених на адміністративні посади в судах) і працівників апаратів судів.

3) Проведення наукових досліджень з питань удосконалення судочинства.

Досвід проведення судово-правової реформи виявив повну відсутність наукових досліджень проблем законодавства про судоустрій і менеджменту у питаннях організаційного забезпечення судової діяльності. Тому ефективність подальших етапів судово-правової реформи безпосередньо залежить від рівня проведених наукових досліджень.

Два інших основних напрямки: вивчення міжнародного досвіду організації судів і науково-методичне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції, по суті, доповнюють науково-дослідну функцію Національної школи суддів, визначену як основну статтею 81 цього Закону. В аспекті науково-методичного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції Школа суддів допомагатиме, зокрема, і науково- консультативним радам, які діють відповідно до цього Закону при вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України.

1. Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майновий стан, відображення в ній завідомо неправдивих відомостей.

2. Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Судді як носії судової влади при здійсненні правосуддя є незалежними від будь- якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Держава охороняє самостійність судів і незалежність суддів, встановлюючи спеціальні гарантії, які стосуються не тільки особливого порядку призначення і обрання суддів, а й притягнення їх до відповідальності та звільнення з посади.

Притягнути до відповідальності — в широкому розумінні — означає, що, вважаючи когось винним, можна вимагати від нього звіту за його вчинки (перед судом, органами влади тощо). Юридична відповідальність — це встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ.

Судді за певних умов можуть бути суб’єктами юридичної відповідальності. Коментована стаття передбачає різновид юридичної відповідальності — дисциплінарну відповідальність суддів, — і підстави, за яких вона може наставати.

Дисциплінарна відповідальність в теорії права розглядається як різновид юридичної відповідальності і здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств, установ, інших організацій дисциплінарних стягнень внаслідок: а) порушень правил внутрішнього розпорядку; б) в порядку підлеглості; в) у відповідності з дисциплінарними статутами і положеннями. До заходів дисциплінарної відповідальності відносяться: зауваження, попередження, догана, переведення на іншу роботу. Питання дисциплінарної відповідальності суддів не можна механічно розглядати в окреслених межах, їх слід розглядати в значно ширшому аспекті. Вони стосуються не тільки неналежного виконання суддею посадових обов’язків, а й порушення ним вимог щодо його статусу та присяги судді. Особливість статусу суддів має суттєвий вплив на визначення:

1) підстав виникнення дисциплінарної відповідальності суддів;

2) кола суб’єктів, які можуть ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність суддів;

3) органів, що правомочні вирішувати питання про дисциплінарну відповідальність суддів.

Підстави дисциплінарної відповідальності суддів визначені Конституцією України (п. 5 ч. 4 ст. 126), а також статтею 83 коментованого Закону. Суддя притягується до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;