💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля

Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля

Читаємо онлайн Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля
змінилось три покоління (течії). Для усіх їх є дещо спільне, а є й відмінне, що й визначає їх окремість. Їх загальним знаменником є заклопотаність співвідношенням філософії і науки, і у цьому всі позитивісти укорінені у ту парадигму мислення, яку запровадив ще І. Кант, а саме - чи є метафізика (філософія) наукою порівняно з природознавством. Спільним є для них ототожнення предмету науки з чуттєвими даними, а виходячи з цього метафізична філософія, як знання про сутність, що не може спостерігатись, немає підстав для існування. Ось чому, коли ми кажемо, що позитивізм є філософією, то це дуже дивна філософія: бо вона філософію ж і заперечує. Позитивістами філософія мислиться деякою систематизованою наукою.

Відмінним у різних поколіннях позитивістів є схема пояснення, модель аргументації, яку вони запозичують у спеціальних науках.

Перше покоління позитивізму (класичний позитивізм) уособлюють Огюст Конт (1798-1857), Герберт Спенсер (1820-1903) і Джон Стюарт Міль (1806-1873). Вони вважали, що їх час - час мирного розвитку суспільства, коли наука допомагає позбутися соціальних колізій. Для класичного позитивізму характерна соціальна спрямованість, прагнення застосувати науку до раціональної організації суспільства. Його представники часто використовували еволюціоністську схему пояснення.

Класики позитивізму вважали, що все позитивне (звідси й походить термін “позитивізм”) знання про дійсність може бути отримано лише у вигляді результатів окремих спеціальних наук, а філософія у її старому смислі вже віджила. Останню думку О. Конт аргументував посиланням на відкритий ним (чи запозичений у А. Сен-Сімона) закон інтелектуальної еволюції людства, або закон трьох стадій. Ці послідовно змінюючі одна одну стадії - теологічна, метафізична, наукова - є необхідними для остаточного становлення, формування ладу людського мислення. Метафізична (філософська) стадія скороминуча, тимчасова у прогресі людства, вона замість пояснення явищ якимись надприродними факторами, як це зазвичай робилося в часи панування теологічної стадії, висуває їм на заміну сутності або уособлені абстракції. “Метафізичний стан слід, таким чином, врешті-решт, розглядати як певного роду хронічну хворобу, природно властиву еволюції нашої думки - індивідуальної чи колективної - на межі між дитинством і змужнілістю”[245]. Отже, за Контом, філософія як хвороба зростання уже відходить у минуле, звільняючи місце науковій (позитивній) стадії.

Схожою є й установка другого покоління позитивізму - емпіріокритицизму. Його найбільш оригінальними представниками були австрійський фізик і філософ Ернст Мах (1838-1916) і німецький філософ Ріхард Авенаріус (1843-1896), який з 1877 р. і до кінця життя був професором філософії у Цюріху (Швейцарія). Саме Авенаріус запровадив вживання терміну «емпіріокритицизм» для позначення філософської позиції, що долає поділ на протилежні партії у філософії та апелює до досвіду, який не можна трактувати ані матеріалістично, ані ідеалістично.

Під впливом успіхів і проблем, пов’язаних із розвитком природознавства на зламі XIX-XX ст., представники емпіріокритицизму вдалися до ревізії основних понять класичної філософії (причинність, матерія, рух, простір, час тощо) та прав на існування метафізичної проблематики взагалі. В одному з творів Мах зазначав: “Моєю провідною ідеєю є одна й та ж думка, а саме, що все метафізичне як дещо зайве і порушуюче економію науки повинно бути з неї вигнане”[246]. Економно мислити в науці заважають такі філософські поняття, як «причина» і «наслідок», бо вони, за Махом, надто спрощують зв'язки у природі, тому, каже він, “я давно вже пробував замінити поняття причини математичним поняттям функції”[247]. Узявши в якості елементів світу не речі, а кольори, тони, запахи, тепло, холод (згадаймо тут Берклі), Мах серйозно думав, що це в деяких випадках дає йому змогу стати вище протистояння різних позицій у філософії: “Професор Х., який теоретично вважає себе соліпсистом, практично, поза всяким сумнівом, не є таким, коли він дякує міністрові за отриманий орден або коли читає лекцію в своїй аудиторії”[248].

Третє покоління позитивізму отримало назву неопозитивізм. Його розвиток почався наприкінці 20-х років минулого століття. Головні ідеї неопозитивізму такі:

1. Слід відкинути всю попередню філософію як позбавлену наукового смислу.

2. Коли вже й вести мову про філософію як певний специфічний вид діяльності, то її завдання полягає у аналізі природних і штучних мов.

Першим варіантом неопозитивізму став логічний позитивізм Віденського гуртка, представниками якого були Моріс Шлік (1882-1936) та Рудольф Карнап (1891-1971). На думку логічних позитивістів, кінцевою метою логічного аналізу мови є виключення з науки усіх тих проблем і висловлювань, які виникають у результаті неправильного вживання мови, порушення його логічних правил. Сюди вони відносили всі світоглядні проблеми, називаючи їх псевдопроблемами. Аналіз мови є необхідним для побудови логічної моделі осмисленого міркування. Ненауковими вважаються такі висловлювання, які не можна перевірити у досвіді. Отже, завданням філософії є виявлення і наступне вилучення з науки псевдопроблем. Для цього використовується принцип верифікації, згідно з яким будь-яке наукове положення повинно зводитись до сукупності протокольних речень, які фіксують результати досвіду. Однак досить скоро виявилось, що ці вимоги логічних позитивістів фактично можуть стати на перешкоді розвитку науки, адже наука розвивається шляхом висунення гіпотез, які до певного часу і не можуть бути підкріпленими досвідом. Вважати ж їх зміст псевдопроблемами і викидати з науки - значить закрити дорогу її розвитку.

На заміну логічному позитивізму прийшла філософія лінгвістичного аналізу, найвідомішим представником якої був Людвіг Вітгенштейн (1889-1951). Цей напрямок вважав, що мова, яку використовують люди, має багато підрозділів (слоїв, типів), тому формально одні й ті ж самі слова у кожному з мовних підрозділів мають різне значення. Під значенням розуміється той чи інший спосіб вживання слова у певному контексті і кількість таких способів незчисленна. Лінгвоаналітики вважали, що філософські проблеми виникають у наслідку нерозуміння логіки природної мови. Задача філософії - викрити джерело філософських псевдопроблем, виявивши істинний смисл слів. Криза й цього варіанту неопозитивізму виявилась у тому, що спроби, якби вони здійснились, перебудувати природну мову по зразку мови штучної

Відгуки про книгу Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: