Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля

З 60-х років ХХ ст. у західній філософії поширюється так званий пост-позитивізм, який взявся дослідити закономірності розвитку науки у соціокультурному середовищі і уже толерантно ставився до філософії як суттєвої частини культури. Так, напр., Томас Кун (1922-1996) у книзі “Структура наукових революцій” продемонстрував неможливість зрозуміти сутність наукового знання поза історичного контексту науки. Інші представники цієї течії показали важливе місце філософських ідей у формуванні природничо-наукової картини світу.

У філософському відношенні марксизм прийнято пов’язувати з діалектичним і історичним матеріалізмом. Самі ці терміни, які призначені виразити сутність філософії марксизму, мають свою історію і про це буде йти мова далі. Однак спершу дещо про засновників марксизму.

Марксистське вчення було започатковане німецькими вченими Карлом Марксом (1818-1883) і Фрідріхом Енгельсом (18201895). Маркс закінчив Берлінський університет, де у 1841 р. захистив докторську дисертацію з філософії про відмінності між натурфілософією Демокріта та натурфілософією Епікура. З початку 1842 р. зайнявся публіцистичною діяльністю, був редактором газет і журналів. З 1849 р. постійно жив у Лондоні, займався науковою та політичною діяльністю. Його творча спадщина досить велика. Серед найбільш значних можна назвати “Капітал”, “Злиденність філософії”, “Економічно-філософські рукописи 1844 р.”. Є й такі відомі твори, які Маркс написав разом з Енгельсом: “Святе сімейство”, “Німецька ідеологія”.

Енгельс після закінчення гімназії шляхом самоосвіти набув глибоких знань з філософії, політичної економії та інших наук. Приймав участь у революції в Німеччині 1848-49 рр. З 1849 р. теж постійно мешкав у Англії. З його найбільш значних творів філософського ґатунку можна вказати такі, як “Анти-Дюринг”, “Діалектика природи”, “Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії”, “Розвиток соціалізму від утопії до науки”.

Ясна річ, що формування марксизму не було разовим актом, воно мало свої етапи і поворотні моменти. Спочатку його засновники захоплювались Гегелем, пізніше пережили і вплив Л. Фейєрбаха. Перегляд усієї філософської спадщини, особливо гегелівської, відбувався у марксизмі під кутом зору центральної для них проблеми: відношення філософії до дійсності, реальності. Досить рано ця дійсність відкрилась для Маркса й Енгельса у вигляді обмеження свободи слова, соціальної й правової несправедливості, різних проявів консерватизму й реакції. Академічна філософія, від якої вони йшли, будувала відношення до дійсності цілком у гегелівському дусі: дійсність слід тлумачити так, щоб вона відповідала логічній схемі, складеній раз і назавжди. Проте гегелівська методологія, яка була доведена послідовниками німецького філософа до рівня методики й трафарету, не відповідала революційно-демократичним настроям Маркса й Енгельса і досить скоро породила сумніви стосовно її відповідності дійсності. Тому ряд своїх праць Маркс присвятив критиці Гегеля, у якого він вбачав певну відстороненість від дійсності, прагнення накласти на неї абстрактну, спекулятивну логічну конструкцію. У ранніх критичних роботах Маркс цінує Гегеля за те, що той стоїть на точці зору сучасної йому політичної економії і розглядає працю (хоч і відчужену) як сутність людини, а також за те, що

Гегель у своїй спекулятивній логіці надав поняттям, як формам мислення характер пов’язаної цілісності. Загальна ж оцінка Марксом гегелівської філософії відверто заперечна: вона є перевернуте, поставлене на голову відображення дійсності. Однак і Маркс, і Енгельс визнавали, що у послідовному розвитку європейської філософії, коли метафізика однієї епохи відкидалась метафізикою іншої, Гегель займає видатне місце, бо йому вдалося геніально поєднати німецьку філософію XIX ст. з усією метафізикою (починаючи з XVII ст.). Гегелівська робота побічно підготувала останній етап перед ліквідацією будь-якої метафізики і спекулятивної філософії.

У знаменитих “Тезах про Фейєрбаха” (1845 р.) Маркс досить виразно формулює остаточне рішення проблеми співвідношення філософії і дійсності, коли стверджує, що філософи лише по- різному пояснювали світ, у той час як справа полягає в тому, щоб його змінити. У марксистській традиції це положення часто подавалось так, що неначе Маркс однозначно говорить про необхідність зміни цільової спрямованості філософії і філософської діяльності і що марксистська філософія саме й набула революційно-перетворюючого характеру. Однак, враховуючи увесь комплекс думок Маркса і Енгельса відносно взаємин філософії і дійсності, можна переконатись, що з їх точки зору пояснююча функція філософії як була, так і залишається, але сама дійсність потребує змін, котрі буде проводити вже не філософія, бо то не її справа. Зазначене положення можна трактувати й так, що минув час філософії з її пояснюючим ставленням до дійсності, настав час практичних дій, які обґрунтовує наукова теорія, а не власне філософія.

Фундаментальним твором періоду активного продукування Марксом і Енгельсом власної світоглядної концепції була їх спільна праця “Німецька ідеологія” (1846 р.). У цьому великому й багатомірному творі зберігається центральна спрямованість на критичну оцінку пануючої філософії до дійсності, але поряд з цим висувається власна методологія теоретичного відображення дійсності. Набуває сили поворот у бік соціальної проблематики, розробляється методологічний підхід, який засновники марксизму пізніше назвали матеріалістичним розумінням історії. Суть останнього полягає в тому, що передумови, які слід покладати у основу соціально-історичної теорії, повинні співпадати з дійсними передумовами самої історії. Що то за передумови? Це - люди, їх діяльність і матеріальні умови їх життя. Все це “ґрунт дійсної історії” як вихідний пункт теоретичного пошуку. Дійсна історія - це історія живих людських індивідів з певною взаємодією з природою і певними стосунками між людьми. Свідомість є не що інше, як усвідомлене буття людей, а буття - реальний процес їх життя. Для нової методології вихідною точкою саме й стають реально діючі люди, а з їх дійсного життєвого процесу виводяться ідеологічні відображення цього процесу. У лаконічній формі сутність матеріалістичного розуміння історії подана Марксом і Енгельсом у такому положенні: “Не свідомість визначає життя, а життя визначає свідомість”[249].

У подальших творах Маркса і Енгельса ключового значення набуває категорія суспільного буття. Вона має не тільки характер базового, первинного поняття, що формально фіксує нову світоглядну установку. За нею стоїть ціла дослідницька програма, оскільки категорія “суспільне буття” містить у собі прихований резерв для розгортання ступенів соціальної детермінації. Надалі суто наукова діяльність Маркса орієнтована була на вивчення матеріальних (виробничих) відносин як найсуттєвішої частини суспільного буття, від зміни яких