Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля
Так, почавши з критики гегелівської філософії і її відношення до дійсності, засновники марксизму прийшли до повного відкидання спекулятивної філософії, переорієнтувались на ґрунтовне вивчення сучасного їм суспільства та на діяльність з консолідації революційних сил.
У творах Маркса й Енгельса не можна знайти ніякого наміру створювати нову філософську систему на заміну старим, а скоріше знайдемо думки про кінець ери філософських систем.
Тут класичний марксизм іде у повній відповідності з духом класичного позитивізму. Якщо хто заявить, що позитивізм і марксизм XIX ст. є філософіями, то це дуже дивні філософії, бо це будуть філософії, що заперечують філософію, відкидають її як таку на тих підставах, що нема більше простору для філософування, оскільки всі сфери реальності розібрані науками, які постачають позитивне знання без будь-яких вигадок, суто спекулятивних побудов. А що стосується згадуваних нами термінів, які звично пов’язують з філософією марксизму, то Маркс взагалі ніколи не вживав вислів “діалектичний матеріалізм”, а вираз історичний матеріалізм” зустрічається у листах Енгельса наприкінці його життя. Вперше словосполучення “діалектичний матеріалізм” можна знайти у творі Енгельса “Анти-Дюринг” (1878), але в такому контексті, який свідчить, що для Енгельса діалектичний матеріалізм є тільки метод, а не філософія, а потреба у філософії сходить до мінімуму, бо все позитивне знання надають спеціальні науки: “Сучасний матеріалізм є по суті діалектичним і не потребує більше ніякої філософи, що стоїть над іншими науками. Щойно перед кожною окремою наукою постає вимога з’ясувати своє місце у загальному зв’язку речей і знань про речі, будь-яка окрема наука про цей загальний зв'язок стає зайвою. І тоді з усієї колишньої філософії самостійне існування зберігає ще вчення про мислення і його закони - формальна логіка і діалектика. Решта входить у позитивну науку про природу та історію”[250].
З наведеного уривку видно, що Енгельс не розглядає діалектичний матеріалізм як певну філософію, що приходить на заміну попереднім і автором якої він вважав би Маркса й себе. Тільки будучи методом, способом підходу до вивчення явищ природи й історії, діалектичний матеріалізм стане самодостатнім знаряддям і виключить потребу у якійсь окремій філософії, що буде постачати вигадані, чисто умоглядні конструкції. Слід також звернути увагу на маленьке, ледь помітне в уривку «ще», коли йдеться про залишки колишньої філософії. Фактично Енгельс підтверджує скороминучість і цього залишку.
Так само ідеалізм і матеріалізм для Маркса й Енгельса означають тільки загальну методологічну установку, виходячи з якої філософія будує своє ставлення до дійсності. Спекулятивні філософські системи минулого були до рівної міри представлені як з ідеалістичних, так і з матеріалістичних позицій, і всі вони однаково відкидались засновниками марксизму, оскільки замість вивчення реальних взаємозв’язків у природі й суспільстві висували мисленні конструкції, а то і просто фантастичні вигадки. Маркс і Енгельс водночас високо цінували діалектику. Поєднавши її з матеріалістичним принципом, вони отримали метод, який і могли б назвати діалектичним матеріалізмом, або матеріалістичною діалектикою. І цей метод, як указував сам Енгельс, був протягом багатьох років їх кращим засобом праці,
їх найгострішою зброєю. В цілому ж, з точки зору Маркса й Енгельса, після успіхів природознавства й відкриття матеріалістичного розуміння історії сфера можливого існування філософії стала дуже обмеженою. За філософією, як вказував Енгельс, ще залишається вчення про мислення, логіка і діалектика. Все інше входить у позитивну науку про природу і історію. Ясна річ, це не значить, що у Маркса і Енгельса були цілком відсутні філософські мотиви, нахил до філософування. У їх численних творах можна віднайти багато прикладів і десятки блискучих сторінок філософського змісту, про які можна було б поговорити спеціально, а до деяких з них ми ще будемо при нагоді звертатися.
12.3. Проблемні сфери провідних філософських течій сучасності12.3.1. Філософська антропологія, фрейдизм і неофрейдизм
Філософська антропологія сформувалась у Німеччині після Першої світової війни. Одним з основних її засновників вважається Макс Шелер (1874-1928), який дійшов переконання, що криза суспільства у XX столітті відбиває кризу особи, і тому філософія повинна зосередити увагу на вирішенні основного питання - “Що таке людина?”. Сам Шелер вбачав головну особливість людини у цільовій спрямованості до Бога, а існування людських уявлень про Бога пов’язував з переживанням абсолютної цінності. У зв’язку з таким міркуванням він звернувся до виділення різних класів цінностей, згідно з якими розрізнював і певні типи особи, де переважають ті чи інші цінності (“віртуози насолоди”, “інженери цивілізації”, “герої”, “святі”). Шелер вважав, що у сучасному йому кризовому суспільстві домінуючими стали буржуазні цінності (фанатизм праці, прибуток тощо), що призвело до звуження ціннісного горизонту людства. Так, занепало значення “знання спасіння”. Тож настав час створення синтетичної антропології, здатної стати основою всього знання про світ, оскільки таємниця світу прихована в людині. Згідно Шелеру, задача філософської антропології полягає в тім, аби показати, як із структури людського буття випливають всі людські звершення - суспільність, держава, мова, наука, релігія.
Після М. Шелера склались різні варіанти філософської антропології. Представники біологічного напрямку розглядали людину як специфічну тварину, з біологічної природи якої можна вивести соціальні й історичні особливості. Так, Арнольд Гелен (1904-1976) пов’язував природу людини з її біологічною неспеціалізованістю, з наявністю “дистанції” між людиною та природним середовищем. Звідси випливає основна теза Гелена: «людина є істотою неспеціалізованою і в цьому сенсі примітивною»[251], отже в чомусь “неповноцінною” істотою, і вся
