Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999 - Тімоті Снайдер

244

Переважно (франц.).

245

Павлюк Олександр. Боротьба України за незалежність і політика США. — К.: Видавничий дім «КМ Академія», 1996. — с. 40–66. Див. також: Baker Mark. Lewis Namier and he Problem of Eastern Galicia // Journal of Ukrainian Studies, 23, 2 (1998). — p. 59–104.

246

Reshetar John. he Ukrainian Revolution. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1952. Відповідним романом є «Біла гвардія» М. Булгакова.

247

Polonsky Antony. A Failed Pogrom // The Jews of Poland Between the Two World Wars / Gutman Yisrael, Mendelsohn Ezra, Reinarz Jehuda, Smeruk Chone (eds.). — Hanover, Mass.: Brandeis University Press, 1989. — p. 113.

248

Horbal Bogdan. Dzialalnosc polityczna Lemkow na Lemkowszczyznie 1918–1921. — Wroclaw: Arboretum, 1997.

249

Інші землі з україномовним населенням залишились у Румунії (Буковина) та Чехословаччині (Карпатська Русь). Про Буковину див.: Livezeanu Irina. Cultural Politics in Greater Romania. — Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 1995. — p. 63–68.

250

Pipes Richard. he Formation of he Sovie Union. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1954. — p. 249.

251

Ми зосередили нашу увагу на таких міжвоєнних польських воєводствах: Львівському, Станіславівському, Тернопільському, Волинському та на південній частині Поліського воєводства, які (за винятком далекої західної частини Львівського воєводства) були інкорпоровані до радянської України у 1945 р. і зараз складають Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Волинську та Рівненську області незалежної України. Україномовні частини міжвоєнних польських Люблінського та Краківського воєводств залишились у складі Польщі після Другої світової війни й сьогодні є частиною Польщі. Лінгвістичні пропорції на основі польського перепису 1939 р. за воєводствами: Волинське — 68,4% українське і 16,2% польське, Станіславівське — 68,9% українське і 22,4% польське, Львівське — 34,1% українське і 57,7% польське, Тернопільське — 45,5% українське і 49,3% польське. Ці дані перебільшують польську присутність і помилково натякають, що кожен учасник перепису мав чітку національну ідентичність. Львівське воєводство було розтягнуте на захід, таким чином створюючи помилкове враження, що поляки складали більшість навколо міста. Небездоганні, але корисні виправлення можна знайти у кн.: Кубійович Володимир. Географія українських і сумежних земель. — Краків: Українське видавництво, 1943. — с. 13–14, 20–29.

252

Conques Robert. Harves of Sorrow. — New York: Oxford University Press, 1986.

253

Одного прикладу вистачить для цілого прошарку людей: Валер'яна Підмогильного, роман якого «Місто» чимало розповідає про політику українізації 1920-х рр., стратили в 1937. Наша розповідь тепер повертається до Галичини та Волині, чи «Польської України», як осердя української національної ідеї протягом останніх трьох чвертей XX ст. Корисними для реконструкції історії передвоєнної Радянської України є джерела, цитовані тут і в розділах 6 і 9, а також у кн.: Шаповал Юрій. Україна XX століття. — К.: Генеза, 2001; Шаповал Юрій, Пристайко Володимир, Золотарьов Володимир. Ч.К.-Г.П.У-Н.К.В.Д. в Україні. — К.: Абрис, 1997; Бачинський П. П. Документи і матеріали трагічної історії України (1917–1927). — К.: Охорона праці, 2000.

254

Potocki Robert. Polska a DC UNR // Депортації українців та поляків / Ред. Сливка Юрій. — Львів: Місіонер, 1998. — с. 65–66.

255

Невдала спроба галицьких українців здобути державність та вплив динамічних рухів, таких як італійський фашизм, змінили погляди Донцова. Геополітик перед 1914 р. став філософом українського інтегрального націоналізму 1920-х рр., що фетишизував організованість. Донцов, який народився російським підданим, був схильний протиставляти російське варварство європейській цивілізації, змальовувати Україну та Польщу частиною Європи й навіть представляти Польщу як модель для України.

256

Motyl Alexander. he urn o the Right. — Boulder, Colo.: Eas European Monographs, 1980. — p. 43. Про Донцова див.: Stryjek omasz. Ukrainska idea narodowa okresu miedzywojennego. — Wroclaw: Funna, 2001. — p. 110–190; Рудко Василь. Донцов і Липинський // Harvard Ukrainian Studies, 9, 3–4 (1985). — p. 477–494.

257

Мірчук Петро. Нарис історії українських націоналістів. — Мюнхен: Українське видавнитцво, 1968. — с. 93.

258

Як згадував полковник УПА Василь Кук, такі реформатори, як Голувко (вбитий у 1931 р.), «розділяли нас ідеологічно» й «розмивали поділи», а тому мали бути знищені. Motyka. Tak bylo w Bieszczadach. — s. 35. Дані з: Motyl Alexander. Ukrainian Nationalist Political Violence in Inter-War Poland, 1921–1939 // East European Quarterly, 19, 1 (1985). — p. 50.

259

Horak Stephan. Poland and Her National Minorities. — New York: Vantage Press, 1969. — p. 149. Газети також зберігали зв'язок із літературною мовою. Див.: Неділя Марія. Українська преса на західноукраїнських землях // Наукові записки, 7 (1998). — с. 265–270.

260

Фотографії див. у кн.: Polish Atrocities in Ukraine / Revyuk Emil (ed.). — New York: United Ukrainian Organizations, 1931; Kushnir V. J. Polish Atrocities in the West Ukraine. — Prague: Nemec, 1931.

261

Rodkiewicz. Russian Nationality Policy. — p. 35. Під час війни швидше волинські німці, аніж волинські поляки, вважалися серйозною загрозою. Перед 1914 р. німцям надавали перевагу перед поляками. Див.: Lohr Eric. Enemy Alien Politics Within he Russian Empire During World War One: Doctoral dissertation. — Harvard University, 1999. Див. також: Lohr Eric. Nationalizing he Russian Empire: he Campaign Agains Enemy Aliens during World War I. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 2003.

262

Бовуа. Битва за землю. — с. 133.

263

Один поляк з Волині згадував феодальні повинності українських селян навіть у 1930-х рр. — II/1362/2k, Archiwum Wschodnie, Osrodek Karta, Warszawa.

264

Medrzecki Wlodzimierz. Wojewodztwo wolynskie. — Wroclaw: Ossolineum, 1988. — s. 25, 63, 93. Дані з: Kesik Jan. Wojewodztwo wolynskie 1921–1939 w swietle liczb i faktow // Przeglad Wschodni, 4, 1 (1997). — s. 99–136.

265

Jackson. Comintern and Peasant. — p. 22, 182, 189, 209. Про радянські рейди див.: Kuczerepa Mykola. Polityka II Rzeczypospolitej wobec Ukraincow na Wolyniu w