Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

Вранці мене розбудив не пташиний спів, не промінь сонця і навіть не шелест гілок над головою… Ні, мене розбудило тихе бубоніння двох куардів. І так відразу захотілося накрити голову подушкою... але моя подушка якраз сперечалася про щось з Ааму і заважала мені спати.

Може в них запустити чимось?

– Покажи, як ти це робиш, – чую я вимогливий голос Аріда.

– Ні. Якщо Вася скаже, покажу, – уперто відмовляється дівчисько.

– Яке відношення до Васі має моє прохання? – роздратовано цікавиться куард.

– Вася прийняла мене до своєї сім’ї. Вона головна. Ти теж хочеш до її сім’ї. Отже, як вона скаже, так і буде, − рве шаблони бідному Аріду маленька амазонка.

– Вона тобі вже розповіла, що у Занагарі інші закони. Там голова сім'ї – чоловік, – із вселенським терпінням, цідить куард. − Тобі доведеться до цього звикнути, Ааму. І слухатись мене, як головного в сім'ї.

– От якщо ми з Васею станемо твоєю сім’єю, тоді я тебе й слухатимуся. У Занагарі. А поки ми тут, і вона ще не повністю твоя, я покажу тобі, як роблю екран, тільки якщо Вася скаже мені це зробити.

– Ааму… – тихо гарчить куард, явно втрачаючи терпіння.

Ні, це неможливо. І от чого, питається, зчепилися? Яка терміновість в Аріда з цим екраном? І чого це Ааму принципово стала в позу? Мені, звісно, приємно вряди-годи побути старшою і головною, але не тоді, коли голова гуде після вчорашніх денних подвигів. А тіло ниє і після денних, і після нічних.

− Гаразд, почекаємо, поки прокинеться Вася, − рівним тоном карбує Арід. − Залишайся поруч з нею. Я піду наберу свіжої питної води та перевірю пастки.

– Я теж можу піти на полювання, – бурчить Ааму. – Для Васі.

– Вася вас обох зараз покусає, – гарчу я, розплющуючи очі. − Обов'язково в таку рань з'ясовувати, хто кого має слухатися?

− Крихітко, уже майже полудень, − хмикає Арід, підходячи до мене і присідаючи поруч навпочіпки. − Пора вставати, соня.

− Як полудень?! – сіпаюся я, пориваючись різко сісти.

Але куард утримує мене, обхопивши руками за плечі й змушуючи сісти плавно, без наслідків для хворої голови. Знаходжу очима сонце на затягнутому хмарами небі й зітхаю засмучено:

– Чому ти мене не розбудив? Нам же треба йти. Ти й так затримуєшся.

− Я теж спала, Васю, − тихо зізнається Ааму, підходячи ближче і нерішуче завмираючи навпроти мене. – Тільки годину тому прокинулася.

− Вам обом це було необхідно, − підбиває підсумок Арід. – Тому я й не будив нікого.

– А як же… ми ж тепер до краю аномальної зони на цілу добу довше йтимемо, – розгублено бурмочу я, без успіху намагаючись змиритися з цією думкою.

Адже могли б уже сьогодні до обіду дістатись, якби нас учора а-кіара не засікла. Хоча, з іншого боку – Ааму тоді б із нами не було.

− Не хвилюйся, − м'яко посміхається мені куард, проводячи по моїй голові долонею і прибираючи навіть найменші відголоски болю. – Маю ідею, як нам усім прискоритися. Тож можеш, не поспішаючи, збиратися. А ми з твоєю норовливою названою сестрицею поки що займемося сніданком.

З цими словами він підіймається на ноги й кидає на Ааму виразний погляд, ніби перевіряючи, чи вона буде комизитися і в цьому питанні. Але дівчинка демонструє розсудливість і насуплено киває. Тож вже через кілька хвилин Арід іде перевіряти пастки, як і збирався, а Ааму починає поратися біля багаття, над яким, виявляється, вже висить невеликий казанок, накритий кришкою. Ну а я встаю і вирушаю спочатку в кущики, а потім до невеликої річки, на березі якої ми зупинилися.

Вночі я вже встигла скупатися швидкоруч, ховаючись від поглядів своїх супутників за гілками дерев, що ростуть тут біля самої води, а зараз хочу хоча б трохи освіжитися і збадьоритися. Щось очі все одно злипаються, попри пізнє пробудження.

Цікаво, що це за спосіб прискорення Арід вигадав? Сподіваюся, він не вирішив мене на собі тягнути, як робив це вчора перед бурею, та й потім, коли забрав із поселення, чого я зовсім не пам'ятаю. Ааму, мабуть, зможе йти набагато швидше за мене.

Називається, відчуй себе слабкою звичайною смертною, поруч із надлюдьми, куардами тобто.

А може ... А може цей спосіб якось пов'язаний з його наполегливими розпитуваннями щодо екрану Ааму?

Осяяна здогадкою, я навіть завмираю з долонями, повними прохолодної води та недонесеними до обличчя.

Точно. Це має бути воно. Адже я відчувала, що Арід дуже твердо налаштований домогтися відповіді від Ааму.

Втім, вона не менш рішуче налаштована від відповіді ухилятися.

Ех. Доведеться втрутитися.

− Ааму, а чому ти не хочеш показати Аріду, як робиш цей екран? − насамперед цікавлюся я, як тільки повертаюся до нашого табору.

Вона буквально застигає, почувши мій голос. А потім повільно підіймає на мене очі.

− Ти хочеш, щоб я показала? − запитує обережно.

− Я спочатку хочу дізнатися, чому ти так завзято відмовляєшся це робити, − вимовляю нейтрально, сідаючи навпроти неї.

Киваю на якісь корінці, які вона кришить у невелику металеву миску справжнісіньким величезним тесаком. Цікаво, його з поселення Арід захопив, чи Ааму? І які ще багатства є у двох мішках, що лежать неподалік?

– Моя допомога потрібна?

− Ні, вже майже все готове, − хитає вона головою, підіймаючи кришку і висипаючи нарізане в казанок.

М-м-м, смачно пахне, що б то не було. Навіть не думала, що мені так хочеться гарячої свіжої їжі. Я голодна, як вовк. Але спершу інформація.

− Так що? − нагадую я дівчинці про своє питання. – Чому відмовляєшся?

– Я не відмовляюся. Якщо ти скажеш… – хмуриться Ааму.

− Так-так, я все це чула. А ще відчувала, що ти готова ухилятися до останнього. Тож, нумо колися?

– Що? – здивовано здіймає вона брови.

– Розповідай, – вмикаю я старшу сестру.

− Ну-у-у, я не зможу, − зізнається вона неохоче.

− Що саме не зможеш? – цього разу дивуюся вже я.

– Показати так, щоб це було зрозуміло. Я… розумієш, я це роблю на інстинктах. У нас... у поселенні дівчаток вчать спочатку так. І скеровують, щоб вони відчули й могли на відчуттях повторити. А потім уже, коли старші стають, мами пояснюють механіку впливу на енергію і вчать прораховано грати потоками. Моя мати померла до цього. І ніхто мене цього не вчив. Тільки підживлювали іноді. Твій Арід ставитиме мені запитання. А я не зможу відповісти.