Незамінна для нього - Меланія Арт

Але зараз потрібно думати про Еліну, а потім вже розберуся з цим непотрібом. Є мене знайомі, які дуже не люблять таких недолюдей, тому залюбки “культурно” пояснять цьому покидьку, як потрібно ставитися до жінок.

Після цього хлопець сам провів нас до службового виходу.

– Еллі, я все поясню нашим, ти тільки тримайся, – сказав наостанок.

Потім я вже посадив дівчину у своє авто. Вона виконувала всі прохання механічно, поринута у свої думки, та й взагалі її стан ставав все гіршим та гіршим, це було видно по сльозам, що знову почали котитись з її чарівних блакитних очей.

Виникла думка везти дівчину до поліцейського відділку, але маю велику підозру, що нам там посеред ночі скажуть: "немає тіла, немає діла". Вирішив зараз самостійно подбати про Еліну, а завтра проконсультуватися зі своїм адвокатом, як краще діяти в такій ситуації.

Я завів машину і виїхав на дорогу. Я знав, що зараз їй потрібно. Тепер головне, щоб вона мені довірилася.

Еллі

Після подій в кабінеті я впала в апатію. Мене накрило усвідомлення того, що щойно мене мало не зґвалтували! Ще й Едик! Він, звісно, неприємний тип, але… Я ніколи не очікувала від нього такого. Якби не Марк…

Хоч істерика ще не відійшла, і я просто не можу перестати плакати, але з ним все одно стає спокійніше.

Знаю, що Діма розбереться з роботою і не дасть Еду підняти галас. В мене прямо зараз немає сил з цим розбиратися, тому його допомога дуже своєчасна. 

Всі подальші події, що відбулися після порятунку, пройшли для мене, мов в тумані. Отямилась вже, як зрозуміла, що Марк мене кудись ціленаправлено везе, але адресу мою не дізнавався, тож не додому точно. 

– Куди ми їдемо? – я не витримала і спитала, але мій голос був такий тихий і охриплий, що не знаю, чи почув він мене. 

– Скоро сама побачиш, просто довіряй мені, будь ласка, – почув і відповів так ніжно і м’яко, що я й не подумала з ним сперечатися.

Їхали ми довго, півгодини точно, при чому за містом. Але я все одно не відчувала небезпеки. Зупинився Марк біля якогось лісу, вийшов з машини, а потім і відкрив двері з мого боку.

– Ходімо, це допоможе тобі, – сказав і за руку повів мене кудись вглиб лісу.

– Думаєш мене прирізати, щоб не мучилася зі спогадами? – пожартувала якось нервово, але він не оцінив.

– Дуже смішно, – відповів із сарказмом, – радий, що ти про мене такої “гарної” думки.

– Вибач, це нервове, – мені все ж стало соромно, як-не-як Марк мене врятував.

– Я розумію, – він мені посміхнувся, – скоро вже будемо на місці.

І так, хвилини через три він вивів мене на якусь поляну, що була осяяна місячним світінням. Тут я побачила перед собою озеро з великими скелями по боках. Все це разом і посеред ночі вражає, тому уявляю, як тут гарно вдень.

Вражає, але не знаю, як зараз воно мені допоможе. Простого тихого місця мало, щоб змусити мене забути все те, що сталося в ресторані.

– Зроби те, що я попрошу, але без зайвих слів, – Марк звернувся до мене серйозно. – Обіцяєш?

Я тільки кивнула у відповідь, все ще не розуміючи, чого чекати далі.

– Кричи... Кричи, Еліно, так голосно, як тільки можеш! – Емоційно продовжив цей божевільний чоловік.

– Не смішно, – скептично відповіла я.

– Ти обіцяла без слів, пам’ятаєш?

– Але я не можу так, це дико, – ну не могла я так просто взяти і закричати.

– Давай я почну, а ти за мною. Це не страшно, тільки спробуй.

І тут він закричав, дуже-дуже голосно. Я аж вуха закрила. У лісі його крик відлунювався, від чого звук здавався ще більш потужним.

– Бачиш? Зовсім не страшно. Тепер твоя черга, – сказав він після цього, відновлюваючи собі рівномірне дихання.

Сподіваюсь, тут людей немає, адже могли й поліцію викликати, почувши такі звуки посеред лісу.

Я все ще не могла наважитись.

– Давай, Еліно, згадай про те, що сталось в кабінеті і пропусти це все через себе! Кричи! Зараз!

Не знаю чому, але саме ці слова на мене вплинули.

Я закричала у все горло, а з цим криком, наче вся напруга покидала моє тіло. Перед очима постав хитливий погляд Едика, його рука на моєму стегні, і я ще більше прибавила голосу. Певно, приблизно хвилину я не могла зупинитись взагалі, а коли знову охрип голос – просто тихо заплакала, осівши на коліна.

– Все добре, дівчинко, все вже в минулому, – Марк одразу сів біля мене та міцно обійняв.

В його обіймах мені стало ще легше, наче я була захищена від усього світу.

Дивна річ, чоловік, що всього лише декілька годин був для мене божевільним незнайомцем, зараз став справжньою опорою.

Ми так просиділи ще хвилин тридцять, поки я повністю не заспокоїлася. З кожною хвилиною ясність розуму поверталась і я розуміла, що все добре, я жива, мене не зґвалтували, я в безпеці і більше ніколи такого не допущу. 

Не знаю, як Марк здогадався, що робити, але його метод був дуже дієвим, хоч і дивним. Весь мій страх покинув мене з тим несамовитим криком. Не знаю, що буде завтра, але зараз я знову відчуваю бажання жити.

– Заспокоїлася? – Марк підняв мою голову і подивився прямо в очі, від чого по тілу пройшлися мурахи.

Я не думала про свої подальші дії, а просто піддалася пориву.

Я поцілувала його. Несамовито, вкладаючи всю свою вдячність у цей поцілунок. Він відповів, але потім першим і розірвав його.

– Не так це буде, не коли ти в такому стані, – м’яко пояснив він свої дії і пригладив рукою моє волосся.

Далі Марк повів мене до машини, і ми мовчки повернулися в місто.

Вже на під’їзді він спитав в мене адресу, а потім провів до квартири. Перед самими дверима він сказав:

– Я завтра заберу тебе близько двох годин дня, – я хотіла була перебити його, але він це передбачив, – не відмовляйся, я маю переконатись, що з тобою все добре.

– Гаразд, я буду чекати, – не могла відмовити йому, можливо, через те, що він врятував мене, або ж я сама хотіла ще раз провести з ним час.