Незамінна для нього - Меланія Арт

Еллі

Після того непорозуміння в ресторані, день знову почав йти як треба. Ми гарно провели час в салоні краси, прогулялися по парку і додому прийшли задоволеними.

Не знаю чому, але я не розповіла Таші про випадок з тим навіженим. Просто вирішила залишити це у своїй пам’яті, як зразок того, як НЕ потрібно поводити себе у дурних ситуаціях. 

Перед сном я лежала і ще довго прокручувала в голові все, що сьогодні сталося. І зловила себе на думці, що постійно згадую обличчя того чоловіка, він, здається, Марком назвався. 

Соромно зізнатися, але у моїй дівочій фантазії ідеальний чоловік був підозріло схожий на цього Марка. Трохи хвилясте темно-коричневе волосся, треноване тіло, що гарно прослідковувалось під класичним чорним гольфом, красиве мужнє обличчя з загостреними скулами та легкою щетиною, а також неймовірні темно-карі очі, що виглядали майже чорними. Я одразу звернула на них увагу, і от зараз, згадуючи його образ в деталях, вони просто наче переді мною. 

Так, досить! Потрібно забути його назавжди. 

Це була остання моя думка, перед тим як міцно заснути.

А потім почалася рутина. Робота-дім-танці.  

У такому темпі пройшло два тижні, а потім… Сталося те, що змінило моє життя назавжди.

***

Була неділя (скоро я почну боятися цього дня тижня), я заміняла нашу чарівну хостес Оксану. Вихідного, звісно, було шкода, але я як нормальна людина не могла відмовити у такому проханні. Тим паче, причина більш ніж серйозна, адже в неї захворів маленький синочок.

Вечір, повна зала гостей, багато незадоволених людей, які вважають, що я просто зобов’язана їм знайти столика саме зараз, і їх взагалі не хвилює, що всі місця були заброньовані ще два тижні тому. При цьому, я ще контролювала роботу кухні та офіціантів, адже основні мої обов‘язки ніхто не відміняв. Загалом, о дев’ятій годині вечора я вже була максимально втомлена та знервована. 

Це сталося, коли я вкотре поверталася за стійку після того, як зробила догану нашому бармену, який мало не побився з клієнтом. Так, я розумію, що в ситуації він був правий, але для приборкання неадекватних гостей є охорона, яка після сигналу прибуває за тридцять секунд та вирішує проблему так, щоб не завадити відпочинку інших відвідувачів. Репутація – наше все. 

Я ще була роздратована, але вже побачила нових гостей біля входу. Тому, щойно діставшись до сьогоднішнього місця роботи, начепила привітну посмішку та почала говорити завчену фразу:

– Доброго вечора. Ми раді вітати вас у нашому ресторані. Підскаж… - і тут в мене аж мову відібрало.

Я розгубилася, адже переді мною стояв той навіжений з торгового центру. Стояв і так само не міг відвести погляд від мого обличчя. Що він тут робить? Такий збіг? Доля? Безліч питань...

– Дівчино, агов! Довго нам ще чекати потрібно? Що це за сервіс такий? – до мене противним писклявим голосом звернулась його супутниця, на яку я одразу й уваги не звернула.

Хм... Ну так, все по стандарту – висока білявка з тонною макіяжу у супер-короткому платті, що більше нагадує еротичну білизну, аніж вбрання для ресторану. На мій роздратований стан, тільки цієї фіфи не вистачало. Так от, які має смаки навіжений. Що ж, його життя, йому й вирішувати.

Ех, шкода, що не можна відгаркнутися їй у відповідь.

– Перепрошую, – промовила я трохи охрипшим голосом, адже ще не відійшла від шоку, – підскажіть, чи маєте ви бронь на сьогодні?

– На прізвище Смолинський має бути, – це вже незнайомець подав голос, який прозвучав, майже як мій. Очевидно, він також не очікував більше нашої зустрічі. 

Я швидко перевірила бронь, кинула їм: “Прошу за мною”, і повела парочку до столика. В голові мільйон думок і ні одної адекватної. Чому я так реагую на цього чоловіка? Нас нічого не пов’язує, окрім тієї дурної ситуації. 

Далі я залишила їх на офіціанта та поспішила в свій кабінет. Мені потрібна була хвилинка, щоб перепочити та взяти себе в руки.

Йшла і відчувала погляд Марка. Себе ж змусила не обертатися. Досить. Це вже абсурд якийсь.

Марк

Ці два тижні були просто найжахливішими. Пошук нової дівчини для проєкту, який все ніяк не закінчувався.

Ні, претенденток було чимало, але більшість взагалі не вміли співати. Не розумію, на що вони сподівались. Але що тут розуміти, особистого спонсора для безбідного життя вони хотіли знайти у продюсерському центрі, а вокал – то таке, завжди можна в студії підправити. Наївні. Привабливі мордашки тепер не завжди все вирішують і точно не у нашому випадку.

Я шукаю талант. Це було б простіше зробити, якби ми оголосили нормальний кастинг, але з цією таємністю все пішло по одному місцю.

Ще й ці довбані інвестори знову лізуть, куди не треба. Вчора надіслали лист, де сказано, що десять днів в офісі буде присутня їх людина. Таким чином вони хочуть проконтролювати підготовку “Елли” до запуску. У фіналі – благодійний вечір їхньої компанії, де має відбутися дебютний виступ нашої нової зірки. І не важливо, що повноцінний запуск планувався тільки через два місяці одразу з кліпом. 

Я намагався їх переконати, але таких баранів ще пошукати потрібно. Вперлися рогами і продовжували стояти на своєму. Але я був би не я, якби не повернув ситуацію в свою сторону.