Коли вибір лише один - Єва Басіста

Не встигла я кліпнути, як промайнуло сорок днів. Вони були для мене дуже насиченими та одночасно важкими.

Чого коштувало мені знайомство моїх батьків із Владовими. Мабуть, цілий клубок нервів. Спочатку було незрозуміло, де вони нарешті мають перетнутися. Мої батьки висловлювали прохання, яке говорило, що краще зустріч має пройти у них вдома, але цього не захотіла сторона мого нареченого. Вони почали нити, що все має бути навпаки, що зі свого боку дратувало моїх родичів.

Але у результаті їхнє знайомство пройшло у нашій квартирі. Типу нейтральна територія. Спочатку між ними була тиша. Наші матері одна одну розглядали. Це жінки. Вони завжди оцінюють зовнішність іншої особи жіночої статі.

- Це добре, що ми за стільки років нарешті пересіклися, адже наші діти так вже довго живуть разом, - говорила мама Влада. - Їм вже давно треба було поєднати свої долі, а то мешкали просто так. Ось мої сусіди вже четвертий рік питають, коли Владик одружиться зі Зоєю.

- Ваші сусіди багато хочуть знати, - відповів мій батько.

- Ну ми живемо у невеликому селі, де всі знають все, що кожного у хаті робиться.

- І яким пальцем у носі кожен ковиряється? - вирішив підколоти мій батько, але одразу цієї миті отримав від мами ліктем у груди.

На щастя на таке не відреагували родичі Влада, які одразу почали нахвалювати мого майбутнього чоловіка. Звісно потім зайшла розмова за Вітьку, який взагалі золота дитина.

Мені навіть здавалося, що вони зі своїми вихвалянням забули про наше весілля, але потім все-таки повернулися до цієї теми, що ледь їх не посварила.

Мама Влада стояла на тому, щоб наше весілля відбулося у "Вишеньці", а мою така пропозиція шокувала. Я ніколи не бачила її такою злою.

- Ви хочете, щоб наші діти такий важливий день провели у задрипаному кафе? - обурювалася вона.

- Воно дуже гарне. Там минулого року був ремонт, - відказала Лідія Василівна.

- Це жах!

У результаті все закінчилося тим, що весь захід буде проходити у столиці. Знову нейтральна територія, але це був єдиний варіант.

Мабуть, це було найгіршим серед всього, що могло статися. Далі події мали не таке важливе місце.

Звісно варто також згадати день, коли до мене приїхала мама та ми пішли разом обирати весільну сукню. Якщо чесно, то мені якось було без різниці. Мені все одно нічого не подобалося, тому я тицьнула пальцем на першу, що висіла та сказала:

- Беремо цю.

- Зоє? - викотила на мене очі мама. - Ти знущаєшся?

- Чого?

- Не можна просто так прийти до магазину та обрати першу сукню, яка потрапила на очі. Це не правильно!

- Чому?

- Зоє, ти не хочеш заміж за Влада?

- Ні, просто все одно, що буде на мені. Навіть якщо натягнуть мішок, то без проблем.

- Дитино, - жахнулася вона. - Не лякай мене так. Ти завжди мріяла про розкішну сукню, а зараз, що чують мої вуха? Я навіть не знаю, що сказати.

- Нічого. Беремо першу та йдемо додому.

- Ні! У такому разі я візьму все у свої руки. Не хочеш обирати ти, то я цим займуся, - відказала вона та стала розглядати сукні, поки я сиділа на дивані та гортала соціальні мережі.

Десь пів дня у нас пішло на це. Звісно мама обрала мені гарне вбрання, але радості це не приносило. Я знаходилася у такому стані, що навіть була ладна одягнути ту сукню, яку притягнула моя майбутня свекруха. Вона не погана. Дарма Владислав її викинув.

- Зоє, ти точно впевнена, що хочеш поєднати своє життя з Владом? - питала мене мама, коли ми йшли додому.

- Так, а чого ти такі питання мені задаєш?

- Бо я бачу, що все не так. Наречена перед весіллям має переживати за кожну дрібницю, думати, де у залі має висіти кожна квітка, як пекарі прикрашатимуть торт та інше... А ти? Абсолютна байдужість.

- Мамо, я тебе здивую, але мені дійсно наплювати на те, як має пройти свято. У мене в голові інше - аби у нас із Владом все було добре, а все решта хай йде до біса.

- Я тебе не впізнаю. Таке відчуття, що мою доньку підмінили.

- Не підмінили. Я твоя Зоя.

Після цього ми декілька днів не розмовляли. Вона на мене образилася, проте це її право. Хай кондитери псують торт. Я від цього сильно не постраждаю.

Звісно також не хотіла дівич-вечора, на який мене підбивала Вікторія. Їй, до речі, вдалося розтопити Івана, але це абсолютно інші історія. Звісно подруга мені розповіла всі пристрасті, які вирували між ними, але мені зараз вистачало своїх проблем.

Господи. Я мрію, щоб скоріше минуло це кляте весілля, бо саме через нього у мене такий стан. Мені зовсім нічого не хотілося робити, проте доводилося. Звісно з цими справами я не помічала, як збігали ці дні, але під кінець я відчувала цілковиту втому, котра мене поїдала зі середини.

Ось сьогодні нарешті настав останній ранок, коли я ще не заміжня. Я сиділа та пила каву. За вікном дуже стояла прохолодна осінь. Владислав попри мої заперечення пішов на роботу. Він обіцяв, що повернеться до другої години дня. Я чекала на нього, бо ми мали податися у ресторан та в черговий раз переконатися, що все добре. Також мали приїхати наші батьки.