Незамінна для нього - Меланія Арт

– Назаре… – чи то промовила, чи то прошепотіла я.

Господи! Це був мій брат! І він… Впевнено стояв на ногах, тримаючи за руку якусь незнайому мені блондинку. Невже це може бути правдою?

– Еллі… – хрипло звернувся до мене Назар.

Я не могла повірити, але ноги вже несли мене у його сторону. Я не знаю, як він тут опинився, але єдине, що я зараз хотіла – обійняти його. Та за крок до нього я все ж зупинилася. Просто дивилася на мого улюбленого молодшого братика, і не могла повірити, що він дійсно переді мною.

– Ми краще підемо, – почула зі сторони голос Антона. Я вже й забула, що у нас є глядачі.

У ніяковій тиші майже всі присутні вийшли з гримерки. Залишилися тільки я з Марком, якого сама ж поглядом і попросила не залишати мене, і Назар з дівчиною.

– Ти тут…  – розгублено прошепотіла.

– Тут… – так само тихо відповів брат.

– Але як? Чому?

– Еллі, я вже давно хотів приїхати і попросити в тебе вибачення, – із закритими очима, але вже більш впевнено почав говорити Назар. – Я все не міг наважитися, але два дні тому, мені пояснили, що прийшов час діяти, – і красномовно перевів погляд на Марка.

Мій мозок все ще важко сприймав те, що тут саме відбувалося, але головне я зрозуміла. Різко обернулася.

– Ти був у мене вдома? – холодно спитала в Марка. Я не знаю, що саме мене розізлило, те, що Марк діяв за моєю спиною, чи те, що він не розповів мені про все.

– Сестричко, не злися, – відповів замість мого хлопця Назар. – Я вдячний Марку, адже сам… Я боявся знову зустрітися. Боявся, що ти не зможеш мене вибачити.

– Вибачити? Назаре, про що ти говориш взагалі? Це я маю на колінах в тебе вимолювати прощення, я зіпсувала тобі життя, – не могла більше стояти на своїх ногах, тож впала на найближчий стілець.

– Ні, Еллі… Я був ображеною на весь світ дитиною, якій довелося різко подорослішати. Мені було простіше обвинувачувати когось ближнього, ніж чужого. Я змусив батьків робити вибір, який зруйнував нашу родину. Я у всьому винний, і саме я маю на колінах просити вибачення, але з цим можуть виникнути деякі проблеми, – демонстративно подивився на свою ногу.

– Але як ти... – намагалася підібрати правильні слова.

– Як можу ходити? – промовив зі своєю фірмовою усмішкою, яку я так ніколи і не змогла повторити. Боже, це був мій Назар. Такий, як раніше – живий і життєрадісний!!!

– Так, – хрипло відповіла.

Він підійняв штанину джинс, і я побачила протез. Мені стало гірко від цієї картини, але я розуміла, що це – шанс Назара на нормальне життя.

– Я рада за тебе, братику, – не могла стримувати сліз.

– Іди до мене, – розгорнув руки, показуючи, що я можу обійняти його, а я не стала втрачати можливості. Взагалі не думала, що колись зможу ще це зробити.

– Насправді, – тихо промовив над головою мій молодший брат, який зараз вже вище за мене на голову, – як я вже й казав, давно збирався з тобою помиритися. Не уявляв свого весілля без сестри.

– Весілля? – приголомшено подивилася на нього.

Він випустив мене зі своїх обіймів, а потім повернувся і знову взяв за руку молоду дівчину, з якою зайшов. Я нарешті більше її роздивилася. Це була невисока блондинка із зеленими очима, яка мала довге хвилясте волосся. Мені здалося, що вона трохи старша за Назара, але я можу й помилятися.

– Знайомся, Еллі, це – Єва, моя кохана майбутня дружина і дівчина, яка змогла повернути мене до життя.

– Дуже приємно познайомитися, Еллі, – з доброю посмішкою промовила мені. – Назар багато про тебе розповідав, тому я з нетерпінням чекала нашої зустрічі.

– Взаємно, – я досі перебувала в шоці.

Потім зробила те, що відчувала. Я підійшла міцно стиснула її у своїх обіймах, промовивши тихе "Дякую" на вухо. Вона зрозуміла, що я подякувала їй за те, що повернула брата до життя. Не знаю, як їй це вдалося, але я вже її обожнюю.

– Пропоную поїхати в більш затишне місце, щоб у вас була можливість поговорити, – заговорив Марк.

Заперечень не було. Ярослав і моя суперкоманда залишилися в ресторані святкувати успішний виступ, а ми поїхали додому, замовивши по дорозі вечерю.

– Марку, а тобі не потрібно було залишитися? Це ж твоя робота, а ще Гліб, – тихо спитала в коханого вже в машині.

– Це все почекає до понеділка, – посміхнувся і поцілував у руку, яку не випускав ні на хвилину. – Зараз є важливіші справи.