Незамінна для нього - Меланія Арт

***

Коли до часу “Х” залишалося три години, приїхали приємні дівчатка-стилісти, які збирали мене на виступ. Вони здивувалися, коли ми попросили змінити вбрання. Добре, що у них завжди із собою є декілька варіантів для образу зірки. Очевидно, ми не перші, хто ось так різко змінює свої “побажання”.

Ми з ними обрали повністю білу приталену зверху та вільну знизу сукню з блискітками, яка мала V-образний виріз та довжину до коліна. В неї була відкрита до половини спинка та довгі широкі рукави з розрізами, що йшли від самих плечей. До речі, сукня зовсім не сковувала рухи, а під неї я одягла спеціальні танцювальні шорти, щоб не було “конфузів” під час нашої танцювальної програми. До сукні ми підібрали білу мереживну маску на пів обличчя. Це не був костюм когось конкретного, але виглядало дуже гарно. Волосся мені зібрали у низький хвіст, залишивши декілька пасм хвилями обрамляти обличчя. Виступати я буду босоніж, а до цього – ходитиму в атласних срібних босоніжках на тонкому каблуку. Коротше, образ мені неймовірно подобався.

У ресторан прибули вчасно. Зі мною були Антон, Аделіна Сергіївна, Вова і ще один хлопець-гітарист. Так, в останній момент мої “куратори” вирішили, що краще за все номер буде виглядати у супроводі живої музики, тож тепер з нами буде ще й Дамір – той самий музикант.

– Нервуєш? – спитав Антон, коли ми вже в гримерці очікували виступу.

– Хіба трохи, – з посмішкою відповіла другу. – Я так довго цього чекала, що хочу скоріше вже на сцену, якщо чесно.

– Хах, ну ще трішки залишилося.

За хвилин п’ятнадцять до виступу я залишилася сама у гримерці. Моя суперкоманда вже пішла за сцену, щоб приготувати все необхідне. Неочікувано до мене зайшов Гліб у супроводі якоїсь дівчини.

– Привіт, Еллі, – з посмішкою промовив, – можна тебе на хвилину? Готуйся, Діано, – звернувся до темноволосої дівчини поряд з ним, – в тебе п’ятнадцять хвилин.

Я не розуміла, що взагалі відбувається, але вийшла слідом за Глібом у коридор.

– Щось сталося?

– Так, – холодно відповів, – ти маєш піти. Зараз же.

– Вибач, що? – я абсолютно не очікувала таких слів. – У мене виступ зараз, все підготовлено…

– Ні, потреби у твоїх послугах більше немає, – його голос вже був майже повністю просочений неприязню. – Повернулася наша справжня “Елла”. Вона сьогодні і заспіває тут. Ми до останнього не знали, чи встигне вона, але як бачиш, встигла.

– А чому мені про це говориш ти, а не Марк? – скептично спитала, склавши руки перед собою у замок.

– У Марка є справи важливіші, чи ти думала, що він буде відволікатися від розмов заради тебе? Ким себе уявила взагалі? Ти просто тимчасова заміна, яка відіграла свою роль, а тепер має піти.

– Ні, – не вірю, що Марк приняв таке рішення і не сказав мені. – Поки не почую це від Марка – нікуди не піду. Точніше піду, але тільки на сцену.

– Еллі, не створюй проблем собі і компанії. Чи ти хочеш зробити скандал, який вийде всім боком? Обирай, або ти зараз сама йдеш, або ж тобі допоможуть, – кивнув головою за мою спину. Я обернулася і побачила двох великих чоловіків у формі охоронців.

– Я не піду, – стояла на своєму. – Можеш спробувати мене силою вивести, але тоді я дійсно зроблю скандал, який зіпсує весь вечір.

– Думаєш, тобі хтось дозволить? – нахабно розсміявся. – Хлопці, на вихід неї. Не впускати всередину.

Не встигла я і слова сказати, як мене під руки грубо взяли ці амбали і потягли у напрямку виходу. Я почала кричати, але тоді мені ще й рота закрили рукою. Відпустили тільки тоді, коли виперли на вулицю, а потім демонстративно закрили двері на ключ.

В мене почалася паніка. Що робити? Це ж точно не може бути правдою. Якби навіть плани і змінилися, Марк сам сказав би це, а не доручав би Глібу мене натурально виперти з ресторану.

Так, треба увімкнути холодну голову. Речей у мене з собою немає, подзвонити нікому не можу... Але це ж не єдиний вхід в будівлю.

Центральний вхід! Точно!

Але й тут мене чекало розчарування.

– Запрошення, будь ласка, – з такими словами зупинили мене вже інші охоронці.

Я намагалася пояснити, що маю виступати тут і зараз, але, звісно, мені не повірили. 

Я знову вийшла на вулиці, відчуваючи, як починають з очей литися одинокі сльозинки. Коли раптом почула...

– Еллі? Ти що тут взагалі робиш? – занепокоєно спитав Ярослав, який саме вийшов чомусь з ресторану.

– Яре, дякувати Богу, ти тут! Мене викинули з ресторану. Ніби повернулася справжня “Елла”, а я більше не потрібна. 

– Що за нісенітниця взагалі? Хто так сказав? – відповів, а потім взяв за руку і повів всередину. – Розберемося з цим потім, зараз потрібно спішити. Твій виступ ось-ось має розпочатися. 

– Ох, я вже переживала, що запізнилася, – слова Яра мене трохи заспокоїли. – А ти чому вийшов?

– Потрібно зустріти поважних гостей, але вони трішки почекають, – таємничо проговорив, а потім ще й підморгнув.

Цього разу на входу охоронці лише винувато провели мене поглядом.