Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина

Олег навмисне зробив так, щоб його змогли впіймати колишні друзі. Він міг би їх порозкидати по кутках але ще зарано.

Метиста били двоє Муха і Павук. Вони були неначе голодні злі звірі, які зірвалися з ланцюга. А ще нещодавно вважалися його друзями. Як легко такі люди можуть продати душу і дружбу Дияволу.

Олег був прицеплений наручниками до якоїсь труби в тому ж підвалі, що й Саша, от тільки він цього не знав, бо знаходився в іншій частині приміщення.

Щеодин удар у підборіддя, і його голова відкинулася в бік, Метист ледь не втратив рівновагу, стоячи на колінах на

бетонній підлозі. Схоже Муха взяв собі за мету зламати Олегу щелепу. Метист потряс головою, щоб прийти до тями бо у вухах почало дзвеніти. В поле його зору впали червоні чисто вимиті кросівки. Знайомі кросівки. Хлопець підняв голову і побачив знайому худорляву постать чоловіка, що стояв в дверях в сонячних окулярах. Бос!!!

Сука! Бос!!!

На ньому була та Бісова червона куртка розстебнута, правда нова, стару мабуть порвало вибухом, клітчата сорочка, і чорні джинси. 

- Давно не бачились, - Бос зняв сонячні окуляри. - Скучив? - почав ржати.

Олег спльовував кров і ловив поглядом Муху з Павуком, що наближалися до нього знову.  

- Навіть не згадував про тебе, - відповів Метист.

- А от я згадував коли мені зашивали розірваний вибухом м'яз на плечі, тепер рука не слухається.

- Де Саша? - Метист дивився знизу вгору. Він не хотів щоб так сталося з його дружиною. Потрібно було все ж таки в ту ніч повернутися до хатини після вибуху. 

- Хвилюєшся за дружину чи за дитину? Боже, яка милота. 

- Що?! За… яку дитину?!

- То ти ще не в курсі?! Твоя дівка так кричала, щоб я не бив її в живіт бо вона вагітна, що я й розчулився, - Бос приклав долоню до своєї щоки, ніби він святий добродій, який не ображає вагітних жінок.

- Де вона?! - крикнув Метист і підвівся з колін. - Якщо з нею щось станеться чи з дитиною…

- Боюсь вже пізно.

- Що пізно?! Сука! Що пізно?! Де Олександра?!... Я, - видихнув і окинув кімнату швидким поглядом. - Доведу справу до кінця… коли звільнюсь. - Метист гадки не мав як вибиратися але згнити в цьому підвалі він не збирався. Тим паче, що десь була Саша яка невідомо в якому стані.

- Ні, це я доведу справу до кінця. - Бос кивнув хлопцям і ті почали знову бити Олега. Бос тільки сміявся відходячи подалі, а потім знову зник за дверима.

Що ж… Те, що ці придурки прицепили Метиста наручниками до якоїсь батареї чи труби, означало тільки одне - вони дійсно придурки та ще й безголові. Ну, Павук і Муха не бачили, як Метист місяць тому розвалив стіну в лісовій хатині, відірвавши ланцюг бо були в лікарні. Вони не могли знати того, що ці так звані наручники - це так… вважай нічого. А Бос мабуть теж не надав цьому значення.

Метист вже б давно вирвався але він не знав де тримають Сашу, тож грав в свою гру жертви до останнього. Хлопцеві конче потрібно було дізнатися цю інформацію… і здається ця мить настала.

Десь в тій стороні куди пішов Бос, почулися жіночі крики. Метист впізнав голос - це Олександра. 

В руках Мухи блиснув ніж, якого той направив пряму Метисту в живіт але Олег вибив його ногою, а потім хлопець рванув трубу.

Бос схватив Олександру за волосся на потилиці так боляче, що вона аж крикнула. Дівчина не була прив'язана ні до чого, але все одно втекти не могла, тому що, Бос сказав, якщо рипнеться вистрілить їй в живіт. До цієї хвилини цей бандит своє слово тримав, не бив її, так само, як і Саша - не тікала. Може Бос боявся Метиста, а може цей гад все ж таки людина слова, хоч в це важко повірити.

 - Підводься! - Бос піднімав Сашу за волосся намагаючись кудись вести, але дівчина упиралася до останнього тримаючи своїми руками його руку, що боляче тягнула за волосся.

- Відпусти! Навіщо я тобі? Чуєш? Я води хочу. Ви мене тут вже сутки тримаєте, ні їсти ні пити не… - Олександра не встигла сказати, хтось збив Боса з ніг.

- Олег! 

Коли чоловіки покотилися по підлозі в бійці, за ними покотився і пістолет, він мабуть випав у Боса. Саша підповзла та забрала зброю, взяла в руки і направила перед собою. Відразу почала згадувати, все те, чого навчав її Метист. Якби ж вона тоді уважно слухала його, а не витріщалася на його руки.

" Намагайся стріляти з пістолета, тримаючи його обома руками. " - згадувала. 

- Здається він ще казав: " Пересмикнути затвор ". Боже, де тут цей затвор!

Муха притулився до стіни важко дихаючи і вийняв ніж, що тирчав в його плечі. Весь в крові, кинувся допомагати Босу, якого Метист вже вирубив. Саша розуміла, що повинна це зробити інакше Метист може не вижити. Вона натиснула на курок.

Гучний звук вистріла пролунав не тільки в її вухах, а й на весь підвал. Дівчина відразу кинула зброю на підлогу, як тільки побачила, що Муха не дойшов до Метиста, а впав.

 - Саша! - Метист підбіг до дружини. - Ви як?

- Я здається вбила людину.

- Про це ніхто не дізнається. На цей раз я позбудуся тіл.

- Чому ти сказав "Ви" ?!

Метист поклав свою руку на її живіт. Щасливо посміхнувся. 

- Ти і дитина… Все добре? Може до лікаря?

- Краще в Макдональдс, я їсти хочу. Боже. Я гадала цей жах ніколи не скінчиться. - Дівчина обійняла чоловіка. - Звідки ти знаєш, що я вагітна?

- Бос сказав, - вони разом глянули в сторону де лежав неподвижно Бос.

- А він…

- Він мертвий. Остаточно. Я йому шию зламав.

- Як ти знайшов мене?

- Муха зателефонував з твого мобільного.

- Вибач, я знову вплуталась в халепу.

- Це ти вибач мене. Я мав здогадатися, що буде щось подібне але намагався гнати погані думки від себе. - Потер пальцем перенісся, і Саша побачила на зап'ясті наручники. Здається її чоловік знову розвалив якусь стіну. Та, байдуже. Головне, що вони живі.

- А той третій? - Олександра злякано озиралася.