Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина

- Ох, Сашо, - бурчала собі під ніс невдоволено дівчина намагаючись підняти ту вазу. - Здається той бандит ім'я якого я навіть називати не хочу - погано на тебе вплинув. Зрадник! - ваза піддалася, вона виявилася не такою вже й важкою, як дівчина думала. - Ти вже людей калічиш, а колись би і мухи навіть не скривдила. Нічому хорошому той Метист тебе не навчив. - Розмовляла підходячи до дверей. Серце скажено билося, а руки тряслися. Дівчина ще такого не робила і дуже хвилювалася. - Лиш би не вбити, - шепотіла прислухаючись чи не йде за дверима Петро. - Боже, будь -ласка, зроби так, щоб він тільки вирубився, не вмер. Я тоді зможу втекти. - Через секунди три, звук повороту ключа врізався у вуха. Саша сильно вдихнула, підняла вазу над головою і з усієї сили вдарила нею того, хто зайшов, по голові. Ваза розлетілася на друзки, дівчина притислася від жаху до стіни, бо почула його лайку.

 - Сука, як боляче! - хлопець обернувся і недовірливо з болем на обличчі кинув на наречену свій блакитний погляд. - Саша, ти охриніла, чи що?! - продовжував лаятися Метист тримаючись за голову. Але, здається голова в нього міцна, навіть кров не пішла. - Ледь не вбила!

- Що… - дівчина почала заїкатися. - Що ти тут… робиш? - на всякий випадок відійшла від стіни і від нього. - Ти… - Вона була здивована його появі, бо думала, що цей зрадник її вже давно забув. - Прийшов привітати мене?

- А ти як думаєш? - глянув краєм ока на неї. 

Сьогодні Олег був одягнений у чорну футболку та чорну шкіряну куртку з джинсами в тон. Навіть його черевики були чорні. Неначе на похорон прийшов… Чи то він так маскувався під мокрий асфальт на який уночі падав дощ?

- Ну, звісно ж… - Олександра склала руки на поясниці ніби та сварлива баба, яка зараз буде читати мораль і вчити життю. - Звісно ж, прийшов рятувати мене? - зробила крок вперед. - Так, ти ж обіцяв. Зрадник! Ти ж обіцяв, що якщо я не прийду в назначений час, то ти прийдеш по мене! Обіцяв! І звісно ж ти прийшов, от тільки пізно! - ще крок, потім ще. Саша була така зла, що готова була розбити об його голову ще дві вази. В ній кипіла така лють і образа, що дівчина почала бити Олега кулаками по плечах. - Ненавиджу тебе! Ненавиджу!

- Припини! Чуєш? - підняв очі, щоб зустрітися з її поглядом. Хлопець спочатку намагався прикритися від її нальотів руками, а потім зловив її за зап'ястя. - Припини! - вони двох важко дихали. Метист злегка посміхнувся, він дивився на дівчину, точніше на її зачіску, обличчя, макіяж. Неначе згадував те, що забув. Звісно ж, більше тижня не бачилися. Саша відчувала його пильний погляд, спрямований прямо на її губи, і змусила себе відвернутися. Цей бандит був для неї зрадник, якого не можна кохати, не можна хотіти.

- Я все ще пам'ятаю яка на смак твоя шкіра, - простягнув руку провів по її сукні на грудях, вона була без вирізу. Саші довелося прикласти чималі зусилля, щоб не кинутися в обійми цьому зраднику. Щоб не спіймати його руку і не притулити до своїх губ адже їй так хотілося цілувати кожен його палець сильних рук, якими бандит фактично рятував її в тому лісі. - Я так скучив і хочу знову торкатися до тебе. - Його голос понизився, - І твої смарагдові очі, вони офігенно красиві. - Від цих слів вуха дівчини стали ніби гарячими. Жар на щоках розпалювався ще сильніше, коли Метист розкидався так званими компліментами. А чи можна йому ще довір'яти?

Ну, звісно ж, цей самозакоханий егоїст думає тільки про себе і своє " ХОЧУ ", а про Олександру навіть і не згадав - не врятував від весілля з Петром.

Метисту було явно потрібне тільки її тіло, щоб торкатися, цілувати,... що він там ще собі нафантазував. Але Олександра хотіла, щоб все було по-інакшому. Хоча, це вже не мало ніякого значення, тому що так все одно не буде. 

- Відпусти! - забрала свої руки і як не дивно, а він відпустив. - Не торкайся мене. Чуєш?! Ти не маєш на мене ніякого права. Ти не маєш права торкатися мене, дивитися так, приходити сюди. Ти вкурсі, що я вийшла заміж?! Ну, так, мабуть же, коли приперся рятувати… Боже!... - дівчина прикрила очі руками, вона так хотіла плакати. - Де ти був? Чому не… Хоча знаєш що, мені не цікаво де ти був і що робив. Я вийшла заміж. - Олександра поворошила пальцем на якому виблискувала весільна каблучка, щоб Метист її побачив. Він дивився на її руку. На його обличчі з'явилося щось, схоже на посмішку, Олег припідняв куточки свого рота, але тут та посмішка зникла. - Зараз сюди прийде мій чоловік. Мій законний чоловік. Мій коханий законний чоловік і тобі… Тобі краще забиратися звідси. - Саша відвела погляд бо не могла брехати, дивлячись прямо в його пронизні блакитні очі. Петро не був її коханим чоловіком це точно, але дівчині так хотілося в ту секунду зробити Метисту боляче цими словами.

- Твій чоловік? Коханий?! Це ти його так ласкаво зустрічала з вазою? - Олег провів поглядом по ній з голови до ніг. - Хіба так зустрічають коханих? Брехуха.

- Зрадник!

- Чшш. Не бурчи. Ти ж в мене хороша дівчинка і тобі дуже личить ця сукня. Це ж ти її роздивлялася тоді на вітрині коли каблук в ришітку потрапив? - почав помалу підходити загадково посміхаючись. 

- Звідки ти зна… Ти запам'ятав той день?... Мені байдуже. Тобі реально краще піти, бо боюсь, що мій чоловік буде проти…

- Твій чоловік?! - Метист стояв в одному кроці від нареченої. - Взагалі-то, він перед тобою. - Підняв руку і теж показав палець на якому була схожа весільна каблучка. Саша відразу навіть і не помітила її коли той прикривався від її кулаків своїми руками.

- Що?!... - Вони уважно дивилися один на одного і жоден з них не посміхався. Його небесно блакитний погляд проникливий і серйозний. І жодного натяку на жарти. - Що ти сказав?