Непокірний трофей - Олена Гуйда
Підняла погляд і серце пропустило удар, а слідом забилося, як у загнаного зайця.
Торем. З ледь помітною посмішкою на губах він завмер зліва від священнослужителя. І сьогодні він скинув маску суворого воїна, того, кого я вважала жорстоким завойовником. Зараз переді мною стояв принц Аларна. Величний, мужній, стійкий.
Торем перехопив мою руку, варто було тільки дістатися до вівтаря. І якби він цього не зробив, то я б, напевно, звалилася від емоцій, що переповнювали мене.
Священнослужитель, сивочолий старець у срібній мантії, заговорив, звертаючи на себе загальну увагу. І Торем стиснув мою крижану долоню трохи міцніше. Кинула на нього короткий погляд. Він не стежив за словами священика. Він дивився тільки на мене. І в його темних, як ніч, очах було стільки емоцій, стільки захоплення ніжності і теплоти, що подих перехоплювало.
Ми обмінялися шлюбними клятвами, кільцями, запалили благословенний вогонь, і церемонія підійшла до кінця.
- Владою, даною мені нашими Богами, я оголошую вас Чоловіком і Дружиною! – урочисто оголосив чоловік. - В знак об'єднання прошу скріпити ваш благословенний союз поцілунком.
Торем, по-моєму, тільки цього і чекав. Я й отямитися не встигла, як він рішуче перехопив мене за талію і скоротив відстань, що нас розділяла. Щоку обпекло гаряче дихання, і я завмерла. Удар серця – і наші губи зустрілися. Лише на кілька митей, як належить за правилами етикету. Потім він відсторонився, але я встигла помітити в його очах полум'я, що розгоралось. І від цього по шкірі прокотилася трепетне тремтіння.
Ми розвернулися і під гучні оплески і радісні вигуки попрямували в бік виходу. Краєм ока помітила різкий рух. Незнайомий чоловік в запиленій військовій формі промайнув від входу, а потім схилився над Кнутом і щось швидко йому пояснював. І з кожною секундою обличчя Кнута ставало все напруженішим. І, здається, Торем теж це помітив, так як уповільнив крок.
І варто було тільки нам наблизитися до дверей, як Кнут, блідий як стіна, виринув зліва і плутано заговорив:
- Я розумію, що зараз не самий відповідний момент...
- Коротше, Кнут! Кажи! – різко обірвав Торем його, насупивши брови.
- Воїн зі східного дозорного загону. Військо зі столиці йде на Орлей, Торем.
Почалося! У грудях все судорожно стислося. Всі слова на коротку мить забулися. Тобіас, звичайно ж, дізнався про моє весілля і розумів, чим це йому загрожує. І тепер хоче нас знищити...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно