Непокірний трофей - Олена Гуйда

І на плечі Торема. Так. Він єдиний, з ким я могла і хотіла розділити цей тягар. Він єдиний, кому я вірила. Він, той кого вибрало серце. Той, хто був завойовником, варваром, стане королем.

Але мої предки колись також прийшли в ці землі лише заради наживи.

Пориви вітру несли запах моря. А серед багатьох облич, мені здалося, я побачила ту саму орлейську відьму. Чи дух? Вона схилила голову в знак поваги, і тут же зникла, немов привид.

Погляд ковзнув убік вже добре помітного входу в храм і губи самі розтягнулися в щасливій усмішці.

Я не бачила натовп вельмож, які готуються присягнути на вірність новій королеві. Не бачила примаса, що молитовно склав руки і терпляче чекав, поки я дійду до Храму. Я бачила тільки його – мого чоловіка, коханого, друга, помічника і соратника. Мого короля.

Його підбадьорююча посмішка, тепло у погляді – і мені здавалося, що всі мої страхи надумані. Поки він поруч зі мною – я впораюся з усім.

Примас забрав з моїх рук миски, задоволено посміхнувся, призначивши, що обряд я все ж таки пройшла. І тільки після цього мені було дозволено увійти в Храм об руку зі своїм чоловіком.

І знову це хвилювання.

- Все буде добре! – прошепотів Торем ледь чутно і я кивнула головою, відчуваючи, що навіть дихати стало легше поруч з ним.

Звичайно, буде.

Опустившись на коліна перед вівтарем, я майже не чула слів молитви, що відбивалась від високих, розписаних сценами діянь богів і оздоблених позолотою лепнин Головного храму. Дивилася на сліпі очі великої матері богів, молячись лише про те, щоб не перетворитися на чудовисько, яким був мій брат, що  залишатися сильною і справедливою королевою.

- ...І волею богів, по праву крові та спадку, я короную тебе на правління. Іменую тебе Адріаною королевою Елехорії. Прав в мирній землі, з добрим серцем і чистою совістю.

Золотий королівський вінець ліг на голову. Я прикрила повіки, не чекаючи такої тяжкості, але все ж вирівнялася і обернулася, вітаючи свій народ.

І тільки після цього, взяла в руки другий вінець – корону для короля.

Торем опустився на коліна, схилив голову, а я перевела подих, перш ніж заговорити – голосно, щоб чули всі і кожен.

- Волею богів, по праву шлюбних уз, я короную тебе на правління, іменую тебе Торемом королем Елехорії, - і піддавшись пориву додала, замість звичних слів. - Ти більше ніколи не будеш Вигнаним чужинцем. Я стану твоїм домом. – його плечі ледь помітно здригнулися. - Прав мудро, мій короюь.

Ледь вінець торкнувся його голови він стрімко піднявся на ноги, взявши мене за руку. І прошепотів те, що призначалося тільки мені:

- Я стану твоєю фортецею, моя Рі. І ніхто і ніколи більше не зможе ні відняти, ні зруйнувати мій дім.

 

КІНЕЦЬ.

Всім величезне спасибі за ваші коментарі, зірочки, нагороди! Ми дуже цінуємо вашу підтримку! Сподіваємося зустрітися з вами на сторінках нових історій! З любов'ю і теплом, Олена та Оксана :)

Кінець

З цією книгою читають Любовне фентезі 189039 Принцеса для демона Стефанія Лін 129641 Фентезі 222535 Наречена на заміну-1 Аліна Углицька 400982 Фентезі 253763 Історія одного (не)кохання Аліна Углицька 502635 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно