Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

- Як пройшла поїздка? - співчутливо поцікавилася жінка, коли з теплими привітаннями було покінчено і сім'я опинилася за вечірнім столом.

Катя крадькома прошепотіла слова подяки, адресовані бабусі, яка з невідомих самій внучці причин ретельно навчала етикету та користування столовими приладами. Дівчина тоді жартувала, що все це нагадує знаряддя для тортур набагато більше, ніж виделки та ложки. Але тепер була вдячна за науку, гарячково згадуючи, до якої страви належить прилад. Втім, відчуття тортурової зберігалося, незважаючи на лагідне та привітне ставлення до неї батьків Стаса.

Принаймні воно залишалося таким, поки вони обговорювали з молодими поїздку до Німеччини, пам'ятки, справи компанії та її професію. Однак тон і градус спілкування кардинально змінилися, варто було матері нареченого помітити обручку на пальці дівчини і усвідомити, що це саме обручка.

- Стас? - благородно скинута брова і одне тільки його ім'я замінили собою все питання.

Катерина здригнулася, чудово розуміючи, передчуючи, чим закінчиться ця зустріч, і від цього зіщулюючись у грудочку.

Вона пам'ятала розповідь свого юриста про те, що батьки Стаса не були аристократами з давнього роду, багатіями в енному поколінні. Але саме так вони поводилися. І виглядали при цьому вкрай органічно. На відміну від неї самої, вискочки та сільськості. Ось воно що! Вони зовсім не проти, щоб Стасик гуляв із гарною дівчинкою. Але одружитися? Власне, вони майже так і сказали, гранично ясно висловивши своє ставлення до можливого, а вірніше неможливого, з їхньої точки зору, одруження.

Стас розлютився, спробувавши заперечити їм. Катя ласкаво торкнулася його руки, встаючи з дивану у вітальні, куди вони перемістилися після по-сімейному теплої вечері.

- Вибачте мені, - Каті чомусь хотілося саме вибачитися, ніби вона завинила в чомусь перед ними.

Вона раптом жахнулася, згадавши свої сумніви Попелюшки на самому початку їх зі Стасом знайомства і уявивши, яким може стати її майбутнє життя з такими родичами та таким її характером та сприйняттям.

- Я, мабуть, поїду додому, - щосили намагаючись не розплакатися, сказала Катя, вивільняючи свою руку з чіпкої хватки Стаса, що схопився з місця. – Поїздка була чудовою, але тіло потребує відпочинку.

– Я поїду з тобою! - рішуче заявив Стас, грізно глянувши на батьків і невдоволено пихкаючи.

Старші задоволено мовчали.

- Ні, любий, - м'яко, але впевнено відповіла дівчина, дивлячись при цьому в очі його матері, - ти сумував за батьками. Ви давно не бачились. Тобі варто залишитись з ними. Вже пізно...

- Як це радісно, що мудрі та освічені дівчата все ще є на білому світі, - зауважила Ганна Леопольдівна, теж встаючи з дивана з явним наміром проводити гостю. - Я так рада знайомству з вами.

Відразу підскочив і глава сімейства.

- Тоді чому ви проти нашого одруження? - обурився Стас. - Гаразд мамо! Але ти, тату?

Батько посміхнувся.

- Пізній час. Катюша напевно не має машини. Тож я викличу таксі.

- То вся справа в грошах? - розлютився наречений.

- Любий, не поспішай з висновками, - м'яко промовила його мати, торкаючись руки сина.

Він різко відсмикнув руку, відступаючи на крок. Але завмер, помітивши не награний біль, що промайнув у маминому погляді. Вона ледь помітно хитнула головою засмучено.

Катерина не втрималася, ніжно, цнотливо торкнулася губами щоки Стаса на прощання, розуміючи, що, можливо, вона ніколи більше не матиме такої можливості.

Подякувала тестю, що не відбувся, за своєчасно викликане таксі. Озирнулася до хати. Анна Леопольдівна стояла в центрі вітальні, удостоївши дівчину лише прощальним кивком голови. Стас поривався вийти слідом, але в дверях неприступною скелею завмер батько. З доброзичливим виразом обличчя та абсолютно однозначним наміром по-чоловічому суворо обговорити із сином сьогоднішній вечір.

Катерина гірко посміхнулася, сідаючи у жовтий автомобіль із шашечками, пощулившись від холодного вітру. Осінь набирала обертів, а про верхній одяг молодята не подумали, збираючись до батьків. На машині ж.

На середині дороги, яка виявилася неблизькою, дівчина усвідомила, що адресу його батьків не знає, шлях не пам'ятає. Подумала, що так, мабуть, навіть краще для неї та й для інших теж.

Порахувала до п'ятдесяти дерева, що пролітали повз, щоб заспокоїти серце, що шалено билося, і вгамувати в голосі тремтіння. Тільки тоді назвала таксисту адресу. Благо, вони були за містом у протилежному будинку напрямі і час на це був.

Потім набрала телефон юриста і коротко, не пояснюючи причин, попросила:

- Знайдіть, будь ласка, орендовану квартиру десь у тихому районі міста. Хочу терміново змінити обстановку. Нову адресу говорити нікому не потрібно. І... дякую за розуміння. А то нагодилася дзвонити вам проти ночі.