Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

Зрештою Стас здивовано знизав плечима і пообіцяв собі влаштувати коханій шопінг після прибуття. Все-таки у жінки його кола одяг має відповідати кожному конкретному випадку. Навіть він сам, затятий противник дрес-кодів, був змушений дотримуватися правил, що давно й міцно встановили в суспільстві.

Катерина скромно посміхнулася, обвівши кімнату поглядом і сідаючи поряд.

- Катюшо, давай зараз у душ, а потім ти зможеш відпочити, а мені треба заскочити по одній справі. Але я швидко повернуся.

Дівчина задоволено кивнула.

- Тільки, якщо ти не образишся, я пройдусь містом.

- А як же?.. - здивовано і роздратовано протяг чоловік. Йому хотілося показати їй місто самому.

- У мене є навігатор, - скинула руку з телефоном. - І я добре знаю німецьку мову. Не хвилюйся про мене. Коли ти повернешся, ми зможемо подивитись місто разом, а я тільки хочу знайти книжкову крамницю. Ти все одно їх не любиш.

Стас похмуро кивнув. Іноді йому здавалося, що пережити два жіночі шопінги в один день набагато легше, ніж одне її відвідування книгарні. Просто тому, що там його ніби не існувало для неї. Тільки нескінченні стелажі з творами добре розпіарених і маловідомих авторів, які найчастіше стояли впереміж - все одно мало хто купує та розбирається.

Катя вдячно торкнулася губами його щоки.

Почергово прийнявши душ, молоді люди змінили одяг і залишили номер, застрягши в дверях з поцілунками, що були безупинними після спроби вийти одночасно.

Ледве переступивши поріг готелю, Катя цмокнула Стаса в щоку і пурхнула на крилах щастя.

Старі бруковані вулички змушували приїжджих морщитися від незручності, якщо вирішували вийти на підборах. Їх можна було легко відрізнити від городян – ті одягалися просто та зручно, а макіяжу та підборам надавали перевагу комфорту та спокою. Вони нікуди не поспішали, радісно відгукувалися допомогти у пошуку необхідного. По-перше, вона говорила їхньою рідною мовою. По-друге, шукала книги, які все ще цінувалися тут трохи більше важливих для життя та розвитку сучасних технологій. По-третє, вона нікуди не поспішала, докладно досліджуючи місцевість. Навігатор, зрозуміло, залишився у легкому демісезонному пальті. А холодний вітер, що налетів з річки, змусив зіщулитися і зазирнути в найближчу ароматну пекарню з вивіскою "Bäckerei". Подумки відкинувши традиційний тут Brezel, нехай навіть щедро политий сиром, що витік, обрала повітряне тістечко з полуницею і гарячий чай. Вмостилася за столиком біля вікна і почала спостерігати за перехожими.

Ось, чого не вистачало людям у її рідному місті - умиротворення та спокою, що відбилося на обличчях місцевих. І в них теж є свої труднощі, громадські та особисті. Але це не заважає їм залишатись спокійними за свій завтрашній день. Втім, цілком можливо, що так їй тільки здається. Адже вона не живе з цими людьми пліч-о-пліч. І нехай вулиці ідеально чисті, а діти виховані без постійних нарікань, але чи так це за стінами будинків, позбавлених фіранок, щоб сусіди могли не вгадувати, чим живуть інші? У кожній хатинці, як то кажуть...

Усміхнувшись своїм роздумам, Катя попрямувала до виходу. Не втримавшись, все ж таки взяла два брецелі з сиром. Один зараз для себе, а другий для Стаса. Він же, мабуть, зголоднів.

Чоловік запізно усвідомив, діставшись місця призначення, що Катя пішла без грошей. Адже тут зовсім інші розцінки. Ну та гаразд, вона ж недалеко і тільки книжки подивитися. Хмикнувши, увійшов до ювелірного салону, де на нього чекало вже виконане замовлення.

Пробувши кілька годин у місті, Катерина відчула втому. Переліт, поселення, чужа обстановка і безліч емоцій далися взнаки, просячи якнайшвидше повернутися, знову прийняти теплий душ і вмоститися в затишне ліжко. Благо, тепер було що почитати перед сном і забрати додому, як найцінніший сувенір – Ремарк в оригіналі. На холодильник не прикріпити, звісно, але й не з'їсти, незабаром забувши. Бабуся б оцінила.

Катя сумно зітхнула. Адже їй так хотілося колись показати бабусі всі ті країни, мови яких дівчина так старанно вивчала.

Увійшовши в номер, втомлено скинула кросівки, помасажувала втомлені ноги, присівши на тумбочці біля входу. Тут же з'явився Стас.

- Ти де так довго була? Я хвилювався. Місто маленьке, а тебе все немає і немає. І на дзвінки не відповідаєш, - він докірливо похитав головою, але в очах танцювали лукаві чортята.

- Ти дзвонив? Вибач, я так захопилася, що, мабуть, не чула, - покаялася Катерина, міцно притискаючи книгу до грудей.

Стас схаменувся, став вибачатися.

- Пробач, я запізно зрозумів, що не дав тобі грошей із собою. Катюшо, я... Та ти, здається, замерзла! - торкнувся її руки і здригнувся, занепокоївшись.