Моя зухвала - Ема Ноель

На обличчі чоловіка з’являється крива посмішка. В очах спалахує дивний вогник.

Руслан обходить помічницю, робить крок у мій бік, піднімає долоню і стискає пальці на моїй руці вище ліктя. Тягне мене в кабінет. Я трохи гублюся, не встигаючи за ним.

Руслан збирається зачинити двері, але раптом зупиняється. Озирається на секретарку, яка не встигає приховати самовдоволену посмішку.

— Тебе звільнено, — каже, розрізаючи тишу словами.

І зачиняє двері.

Ось тепер моя черга посміхнутися. Останньою.