Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

Судячи з хитрого блиску в очах, "згадав" скупник у момент прийому кільця. Просто довірливій Каті про це не повідомив. А тепер ламає комедію. Або ціну набиває.

- Давайте відразу перейдемо до торгу, - тямливо хмикнув Стас, крадькома погладжуючи талію дівчини і відчуваючи, як вона тремтить у його руках. Явно не від огид.

- А побалакати? - з удаваною прикрістю уточнив єврей і поліз за величезним рукописним журналом обліку клієнтів, відразу зрозумівши, що саме в нього спробують придбати.

- Ваша ціна? - впевнено спитав Стас.

Єврей задоволено посміхнувся. Жирний карась зазирнув до нього. Потягнувся до листочка і олівця, старанно вивів кілька нулів після одиниці.

Бізнесмен усміхнувся, закреслив один нуль.

- Ви мене ріжете без ножа, - заявив скупник. – Це ж моя репутація.

– Тоді збережіть цю таємницю при собі назавжди.

- Ну, добре-добре... Ви вмієте бути переконливим, - пробурчав старий.

Він був задоволений розіграною ставкою. Фокус із зайвим нулем завжди спрацьовував безвідмовно.

- Дайте-но я подивлюся, - він навмисне повільно гортав сторінки, поправляючи старенькі окуляри.

Стас його не квапив.

- Знайшов, - радісно проголосив досвідчений пройдисвіт і прикривав книгу на потрібній сторінці, вичікувально дивлячись на пару перед собою.

Молода людина дістала карту. Старий тямуще притягнув простенький термінал для оплати карткою. Декілька натискань, чек, і сяючий єврей видав, не дивлячись у журнал:

- Олексій Самсонов викупив ваше колечко. Тобто його звичайно...

Боков насупився так грізно, що скупник зіщулився за своїм прилавком.

Катя вивернулася зазирнути йому в очі.

- Стас? Як це можливо? Навіщо йому моє кільце? - вивільнилася з його обіймів, стала навпроти. - Що ви знову вигадали? Це кільце - все, що залишилося на згадку від мами, - мало не плачучи, сказала дівчина.

Він подякував власнику ломбарду і попрощався, не перестаючи хмуритися.

Потягнув Катю за руку до виходу, підвів до автомобіля.

- Сідай.

Катя пирхнула, дивлячись на стареньку машину:

- Витратив усе на суперечки?

Слухняно сіла на заднє сидіння, мовчки здивувавшись компанії. Вона розуміла, що нікому, окрім Стаса, Олексій правду не скаже.

Чоловік, не довго думаючи, набрав номер друга. Одразу поставив на гучний зв'язок.

- Наздогнав Катюшу? - одразу ж дбайливо запитав Самсонов.

– Вона поряд зі мною, – сухо констатував Боков. - Але я її ще не наздогнав.

Олексій задоволено засміявся.

- Тільки от знайшов я її в ломбарді, - продовжив Стас. - Їй не повертають обручку її матері, яку викупив ти, - гранично прозоро сказав він. - Кажуть, викупив його якийсь Олексій Самсонов як частину сімейної реліквії. Нічого не хочеш розповісти?

Катя завмерла, вдивляючись у дисплей телефону та вслухаючись у кожне слово.

У салоні автомобіля зависла напружена тиша.

- Це неможливо, - приголомшено пробурмотів друг, приходячи до тями від здогаду. - Так не буває...

- А тепер зрозуміліше, будь ласка, - хмикнув Стас.

- Кільце, про яке ти говориш, частина старого сімейного гарнітуру. Його поділили на всіх членів сім'ї колись. А я намагаюся знову з'єднати. Кільце дісталося сестрі моєї матері. Катю, ти там?

- Так, - осипленим голосом відповіла дівчина.

- Яке прізвище було у твоєї мами?

Катерина зніяковіла.

- Я була маленька, коли вони з татом загинули. Але бабуся завжди називала лише наше спільне прізвище. Мама брала прізвище чоловіка.

- Це не складно з'ясувати, - кивнув Стас, не менше за інших шокований почутим.

- Олексію, - тихо звернулася Катя. - Не з'ясовуйте нічого, будь ласка.

- Чому? – здивувався він.

- Якщо мама приховувала спорідненість, значить, і я не буду ворушити минуле. Бабуся замінила мені всіх родичів. А її не замінить ніхто... Якщо вам так потрібен цей ваш гарнітур, залиште кільце собі заради бога. Я і так пам'ятаю про маму, – пояснила Катя.

- Я передзвоню пізніше, - розгублено промовив Стас і натиснув відбій, залишаючи друга наодинці з новою порцією їжі для роздумів.

- Катю...

- Дякую, що допоміг, - сухо відповіла дівчина, маючи намір вийти.

- Стривай! Давайте поговоримо, будь ласка.

Катя красномовно глянула на супутників.

- Давай відвеземо тебе додому і поговоримо хоча б дорогою, - з благанням у голосі промовив Стас. - Я, правда, дуже дорожу тобою. І я дурень.

- Я б йому не відмовляв, - підтакнув таксист.

- Це мій новий водій, - безтурботно пояснив Стас, викликавши у Каті мимовільну посмішку від невідповідності антуражу. - А це мій майбутній помічник.