Наречена для дракона - Марія Люта

- Давай я краще переправлю тебе додому.

Всевидячий, як соромно і боляче... Я линула до нього, попри принизливі слова, а він відвернувся. Сльози підступили до очей, і я вирішила приховати їхній зрадливий блиск за напускною веселістю:

- А як же наше заняття та мій шанс на виживання?

- Я збрехав: сьогодні немає тренування. І ти б точно знала це, якби відкрила вісник і ознайомилася з розкладом. Але ти цього так і не зробила, правда ж?

- Ах ось значить як!? Джентльмени так не поводяться. Виходить, я даремно відтискалася. Що ж, тепер ви мені винні десять віджимань.

- Або ж я пробачу тобі один промах - суворо примружився чоловік, але погляд його був... теплим.

- Ні, - я похитала головою, підібгавши губи. - Тепер за вами теж борг.

Габріель засміявся - відверто, щиро, не думала, що він так уміє.

- А якщо серйозно, адептко Чаус, як вам вдалося так скоро зцілитися?

– А я нічого не встигла зробити. Поріз затягнувся без моєї допомоги. Але присягаюся, я розберуся із загадкою цього кинджала, докопаюся до його суті і розщеплю на кварки, якщо буде потрібно, але дізнаюся, чому на мене він діє так,  а на вас зовсім по-іншому. І тоді я зцілю вашу рану, обіцяю.

- Не поспішай, - прошепотів чоловік зовсім тихо.

- Що-що? - перепитала я.

- Треба поспішати, кажу. Адже вже майже ніч. Раптом знову з твоєю сусідкою битись доведеться.

- Стривайте. А навіщо тоді ви взагалі приходили? - тепер уже я примружилася. - Не для того ж, щоб так красномовно запевнити мене, що я зовсім не пара поважному дракону і змусити зайвий раз відтискатись? Невже ви хотіли дізнатися, як пройшло моє побачення?

Габріель кивнув:

- Так, адептко, саме за цим.

- І на яку відповідь ви сподівалися, шановний Ректоре? Може, що воно провалилося?

- Ні, я сподівався, що воно пройшло чудово.

- Але чому!? - не приховала я здивування. Як зрозуміти цього чоловіка!? Адже нас тягне один до одного магнітом, не помічати цього – самого себе дурити.

- Тому що він чудовий варіант для тебе. Він піжон, але ти йому справді подобаєшся. Він аристократ, багатий і досить відчайдушний та хоробрий, щоб відстояти ваші заручини перед своїм родом та всім світом.

Я приголомшено мовчала. Навіть не одразу змогла розсердитися. Тому сказала холодно, неквапливо:

- Он воно як? Що ж, тоді ви будете щасливі дізнатися, що я із задоволенням погодилася на друге побачення. Франк і справді дуже чудовий!

- Прекрасно, - сказав з непроникним обличчям і простяг мені руку.

Перемістившись у кімнату, Габріель чинно кивнув мені, Ребеці і мовчки зник.

- Ну як? - пожвавішала сусідка.

- Я ненавиджу його! - кинула зло, а сама ж уткнулася в подушку обличчям і розревілась.