Наречена для дракона - Марія Люта

- Справді? - я здивувалася, бо точно зустрічала цей вираз раніше, тільки не пам'ятаю де. - Габріель теж так висловлюється... Може, це звичайна фраза для Вірми, адже вони обидва звідти.

- Навряд: мої дядько, тітка і безліч кузенів з Вірми, але ніхто так не каже. Гаразд, яка різниця? Слухай, якось дивно у нас триместр почався...

- І не кажи...

- Анно, а давай вино доп'ємо, ну те, червоне, що ще з твого Дня народження лишилося, що скажеш?

- Спокусливо, але мені завтра на першу пару...

- То це нічого! Я днями в журналі "Юна чарівниця" прочитала цікаве заклинання - воно згубну дію спиртного на потім відкладає. Сьогодні п'ємо, веселимось, а похмілля на завтрашній вечір перенесемо! Давай же, Анно, погоджуйся!

Я похитала головою, дивлячись на свою подругу і ще раз дивуючись, як вона може бути такою відчайдушною зірвиголовою і водночас найраціональнішою людиною з усіх мені знайомих.

Що ж, довелося погоджуватися, мені теж легке емоційне розвантаження не зашкодить.

Подруга радісно заверещала і помчала за склянками та вином. Мій же погляд зачепився за стопку акуратно складених і обмотаних атласною стрічкою листів. Я важко зітхнула: наближалася річниця смерті Луїзи. Це було наше з нею листування і я збиралася перечитати його все заново. Після того, як я дізналася про смерть подруги, я не наважилася ворушити надто свіжу рану і відклала наші листи на опісля. Але й зараз мені було все ще боязко: на цих білосніжних аркушах, списаних каліграфічним почерком, Луз все ще була живою - дихала, раділа дрібницям, шалено любила свого чоловіка-дракона... Я боялася повертатися в світ, в якому Луз ще була, усвідомлюючи, що більше її немає. І все ж я повинна, щоб вона продовжувала жити в моєму серці, щоб її образ не стерся з роками... Адже більше, ніж заново зазнати біль втрати, я боялася забути подругу і перестати відчувати цей самий біль, і таким чином зрадити нашу дружбу. .

- Дзень! А ось і я! Ну що, поїхали? - Ребекка принесла склянки, вино та шоколад! Шоколад! Ух ти! Як я люблю ці божественні, але захмарно дорогі ласощі!

- Ребекко, я казала, як сильно я тебе люблю? - після думок про Луїзу, мені раптом стало дуже страшно, що якось і Ребекка може піти з мого життя. Тож треба цінувати нашу дружбу зараз. - Нехай у нас все буде добре! - я підняла келих і зробила малесенький ковток, все ж таки напиватися не входило в мої плани.