Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

— А в нього точно немає якихось побічних ефектів? — Тереса з побоюванням зазирнула в чашку.

Там хлюпав чай, заварений Філіпом. Правду кажучи, на чай рідина була схожа з великою натяжкою. Зверху плавала пінка, як на кип'яченому молоці, тільки колір не білий, а кислотно-райдужний.

Ось ця пінка, що переливається всілякими відтінками, насторожувала найбільше.

— Які ж побічні ефекти можуть бути від фуфлиги озерної? — добродушно посміхнувся Філіп. — Абсолютно безпечна трава. Пий.

Чай з фуфлиги мав пробудити в Тересі фантазію. Саме так діє листя цієї рослини, якщо вірити фітомагу. Невиразні образи в голові Тереси, які залишилися після її спроб ментально дізнатися місце проведення другого туру, мають завдяки чаю набути більш чітких форм. Розбуджена фуфлигою фантазія домалює деталі, і Тересі відкриється потрібна інформація.

Вона мужньо піднесла чашку до рота і заплющила очі, перш ніж зробити перший ковток. Разом із нею замружилася і вся група, яка зібралася у спільній кімнаті на мозковий штурм, метою якого було допомогти Тересі з'ясувати місце проведення другого туру.

Вона рішуче зробила перший ковток. А нічого, смак приємний. Щось зерфірно-мармеладне. Могло бути набагато гірше.

— Пий до дна, — порадив Філіп.

І Тереса залпом осушила чашку. Добре фуфлига пішла — жодних неприємних відчуттів, тільки райдужні кола перед очима попливли. Але вони проіснували недовго.

— Скільки потрібно часу, щоб подіяло? — непокоїлася за подругу Валерія.

— Доза подвійна. Хвилин п'ять, не більше, — пообіцяв Філіп.

Тересу ненадовго залишили у спокої — благо одногрупникам було чим зайнятися — у них у чашках був звичайний чай, а у вазочках — звичайний мед і звичайне варення.

За п'ять хвилин Валерія скомандувала:

— А тепер ще раз із самого початку опиши все, що побачила та відчула під час ментального проникнення.

Тереса почала відновлювати у пам'яті образи. Чай допоміг — вони стали чіткішими. Але все одно вона не впізнавала місце.

— Там темно і похмуро, — почала вона.

— Підвал? — припустив Марчел. — Чи є відчуття стін?

— Стіни є, — вдалося Тересі зловити образ. — О, вікна бачу!

— Виходить, не підвал, — резюмувала Моніка. — Які вікна? Якщо вітражні — це аудиторія адміністративного корпусу, а якщо прості — то навчального.

— Не можу чітко розгледіти. Темінь. Ще й холодно. Камін би розтопити.

— Стоп! Який ще камін? Ти бачиш камін? — насторожилася Валерія. — Хіба академія має аудиторії з каміном?

— Ні. Каміни лише в особняках викладачів, — Моніка постукала нігтиками по столу. — Виходить, проректор хоче провести другий тур у своєму особняку?

— Нелогічно, — заперечив Лем. — Навіщо в особняку? Яке завдання проректор дасть претендентам?

— Яке? Не знаю, – розвела руками Моніка.

— Змусить поли натирати і срібло чистити, — з іронією видав Марчел. — А що? Дармова робоча сила.

— Потрібно дивитися не стіна, не вікно, треба дивитися магія, — подав ідею Муачо.

— Точно! — пожвавішала Валерія. — Потрібно зрозуміти, чи є у цього місця магічний фон. А раптом є? Тересо, не відчуваєш?

А це гарне питання!

— Відчуваю! — осяяло її. — Місце магічно не нейтральне! Явно фонить.

Одногрупники перезирнулися. Вся територія студмістечка та вся територія професорського котеджного містечка магічно нейтральні. Тоді про яке місце йдеться?

— Занедбана пожежна вежа! — вигукнули мало не хором.

Вона стояла віддалено від студмістечка. Величезна, висока, самотня, покинута. За легендою їй не менше трьохсот років. Але в ній давно не було потреби. У студмістечку обладнано магічну протипожежну сигналізацію.

Все та ж легенда свідчила, що вежа довго стояла пусткою, поки одного разу один з професорів академії не організував там таємну лабораторію. Він проводив небезпечні заборонені експерименти із магічним фоном. З чуток, щось йому не вдалося, і не все закінчилося благополучно. Про вежу стали ширитися недобрі плітки.

З того часу минуло багато років, але покинуту вежу досі оминають. Не всі, звісно. Студентів магічної академії подібними речами не налякати. Кажуть, у минулому не було жодного, хто б хоч раз не побував там із цікавості. У вежу ходили на пошуки чогось незвичайного, там навіть примудрялися призначати побачення. Викладачам довелося поставити магічний замок, щоб стримати запал допитливих студентів. І тепер туди так просто не потрапиш.

— Все сходиться. Це точно занедбана вежа, — надихнулася Моніка. — Там темно і похмуро — це раз. Там є стіни та вікна — це два, і там є камін — це три.

Камін справді є. Навряд чи, звичайно, він зараз у робочому стані і навряд чи його можна розтопити. Але, якщо вірити легенді, колись у вежі було затишно та тепло. Перший поверх був житловим.

— Вірно! — погодилася з друзями Тереса.

Занедбана вежа — це найімовірніший варіант. Навіщо Джозефу проводити випробування у такому дивному місці — гарне питання. Але це дуже на нього схоже з огляду на його підступність.

Йти до вежі хвилин сорок, не менше. Але час у запасі був. Джозеф звелів бути на місці о сьомій вечора, а стрілки годинника показували п'яту.

У Тереси визрів такий план: не зволікати — зібратися і йти. Краще бути на місці трохи заздалегідь і спробувати розібратися, чи прийшла туди, куди потрібно. Якщо ні, спробувати згенерувати нову ідею, якщо, звісно, ​​ще не пізно.

Тереса вважала за краще одягтися в найзручніший практичний і немазкий одяг — темні штани і кардиган. Джозеф згадав, що варто одягтися відповідно до тамтешніх умов. А які умови у занедбаній вежі? Пильно та прохолодно.

Тереса була на місці значно раніше призначеного часу. Ще на підході до вежі спробувала оцінити обстановку — схожий цей гігант на місце проведення другого туру чи ні?

У занедбаних місцях є своя чарівність. Час залишив свій відбиток на всьому — дерево дверей і віконних отворів почорніло, на металі сліди іржі, кам'яні стіни знизу густо поросли мохом. Вежа здавалася застиглою і сплячою — мабуть, тужить за старими господарями. Ніщо не віщувало, що цьому місцю сьогодні доведеться ожити. Отакої, невже другий тур не тут?