Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська
Як Тереса здогадалася, що перед нею ніякий не старець, а сам проректор? Елементарно! Вона ж бачила, як Джозеф переодягався. І хоч не змогла роздивитися, у що саме він одягався, але по грі тіней можна було здогадатися, що річ об'ємна.
Коли перед здобувачами з'явився старець у полотняному балахоні, Тересі відразу на думку спали певні здогади. Впізнати в сивочолому магістрі Джозефа було неможливо, мабуть, він скористався магічним гримом. Але Тереса пильно спостерігала за його ходою та жестами. Він, певна річ, щосили намагався зображати літню людину — горбився, човгав ногами, але все одно деякі рухи здалися їй підозріло знайомими.
Була ще одна деталь, яка допомогла зробити правильні висновки. Хоч у холі вежі панувала напівтемрява, але Тересі вдалося роздивитися руки магістра, коли він подавав їй канделябр. Вона добре запам'ятала широкі долоні Джозефа, його довгі сильні пальці. То були вони. Останні сумніви відпали.
Ох, який хитрий і підступний проректор. Ідіть, шукайте вітру в полі, а він спостерігатиме і посміюватиметься. До речі, його хитрі живі молоді очі теж видавали Джозефа. Сиве волосся можна наклеїти, зморшки намалювати, але фірмовий підступний проректорський блиск в очах не приховаєш.
Щоправда, зараз, після викривальної фрази Тереси, очі старця вже не були іронічними. Він виглядав спантеличеним. Що, не чекав, що вона так швидко розкусить його гру?
Це добре, що проректор тимчасово збентежений — треба цим скористатися. Тереса вирішила продовжити натиск, поки він не перехопив ініціативу.
— Дьєре Джозефе, оскільки я перша знайшла вас, то сподіваюся почути, що прийнята на посаду асистента, — вона поставила канделябр на лаву між собою та ним. Мідна штуковина палала свічками як переможний вимпел.
Але дехто, схоже, з таким формулюванням запитання миритися не збирався.
— Але ж ви не використовували ментальних прийомів для того, щоб мене знайти, — зловісно видав проректор.
Швидко ж він оговтався. Ще хвилину тому виглядав спантеличеним, а зараз вже перейшов до активних дій і знайшов, до чого причепитися. Не хоче віддавати заслужену перемогу Тересі?
— Завдання було шукати за допомогою ментальної магії, — продовжував він наступати. — А як ви це зробили?
Як-як? Не розповідати ж, що бачила, як він переодягався. Потрібна була інша версія.
— Чому ж ви вважаєте, що я не використовувала ментальних прийомів? Використовувала, — заперечила Тереса. — Коли ви дали мені завдання ментально дізнатися про місце проведення другого туру і дозволили ментальне втручання, я разом з цим дізналася, як саме ви проводитимете випробування. Ментально прочитала, що ви збираєтесь переодягнутися в старця, щоб ускладнити нам завдання. До речі, вдалий прийом.
Спритно виплуталася!
— І як же ви змогли це прочитати, якщо на той момент я ще не мав плану проведення другого туру? Я його розробив пізніше, — Джозеф войовничо підсунувся на лаві, наскільки дозволяв канделябр, що розділяв співрозмовників.
Думає, зловив на нестиковці? А ось і ні.
— Так, плану у вашій свідомості ще не було, але він уже дозрівав у вашій підсвідомості, — Тереса теж подалася вперед впритул до канделябру. — Ви ще самі не знали, яким буде план, а я його вже бачила. Тому що зооменталісти звикли працювати саме з підсвідомістю, адже у тварин вона є більш інформативною, ніж свідомість, — Тереса самовіддано тиснула на проректора логікою. — Чи не так?
— Еееее… — пролунало звідкись збоку.
Тереса та Джозеф одночасно повернули голови у бік звуку, джерелом якого виявився Луказ. Захоплена розмовою, вона не помітила, коли він встиг до них підійти,
Луказ намагався не показувати, що щось не так, але Тереса бачила, як у нього від подиву повзуть очі на лоб. Напевно, дивно виглядає, як старець і Тереса з різних сторін канделябра вкрай емоційно щось одне одному доводять.
— Що ти хотів, хлопче? — незворушно запитав Джозеф, який як ніде нічого повернувся в образ старця.
— Я зрозумів, що дьєр Джозеф десь тут, — почав пояснювати Луказ. — Застосував прийом ментальної акустики, і ментальні звуки привели мене сюди.
— Гарна робота, Луказе. Молодець, — похвалив "старець" голосом Джозефа.
А Тересі чому не перепало жодного компліменту?
— Чекайте мого рішення тут, — наказав "настоятель" і попрямував до одного з коридорів.
Бадьоренько так пішов, пружно і швидко. Луказ дивився йому вслід очима, що округлилися від подиву.
— То це він?
— Угу. Я одразу здогадалася.
— Як?!
Ну ось тепер ще й Луказу розповідати, що прочитала сигнали підсвідомості.
Джозеф повернувся досить швидко і вже у своєму нормальному образі. Не став тягнути з відповіддю — одразу оголосив вердикт:
— Оскільки ви обоє впоралися із завданням, то я вирішив призначити вас обох моїми помічниками. Дам вам місяць випробувального терміну. Хто проявить себе краще, той і продовжить обіймати посаду асистента до кінця навчального року.
У стародавньому замку Розе-де-Кришталь у маленькій потаємній кімнаті, освітленій лише парою свічок, за столом сиділи двоє. Цей старий різьблений стіл роботи найкращих струанських майстрів багато чого бачив у своєму житті — інтриги, таємні угоди, заборонені магічні ритуали. Ось і сьогодні він, напевно, стане свідком секретної розмови.
— Скоро вже? Скільки ще чекати? — господар замку нетерпляче постукав пальцями по столу. — Я ж добре заплатив.
— Я зробила все, що потрібно. Але в нього дуже міцний організм. Тому й так довго, — криво усміхнулася його гостя. — Але я знаю свою справу. Процес триває. Мітка вже проступила і набрякла.
— Ти впевнена?
— Мої люди перевірили.
— Коли буде результат? — подався вперед господар замку.
— З дня на день…
____________________________
Мої хороші,
у мене є дууууууууже позитивна та весела історія "Наречена на тиждень, або Моя навіки". Запрошую зазирнути, адже нам зараз так не вистачає позитиву. Сьогодні на цю книгу якраз діє ЗНИЖКА. Приємного читання!:)