Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська
Які різні, виявляється, бувають руки у чоловіків. Тереса дивилася на долоню Джозефа і дивувалася, наскільки вона широка і міцна у порівнянні з долонею її вчорашнього соратника по пригоді Тієна.
Чому їй на думку спало їх порівнювати — не зрозуміло. Сказати по правді, зараз був не найкращий час вивчати руки Джозефа. Потрібно було діяти. Тересі дали якихось десять секунд.
Як ментально прочитати людину? Досі їй доводилося робити подібне лише з тваринами. Тварин вона добре розуміла, легко могла відчути. Але тварини мислять не так, як люди, не словами і фразами. У них не виникає чітких логічних ланцюжків — у них образи, відчуття та емоції.
Джозеф, звісно, знає ці тонкощі — він спеціально зіграв на них. Вирішив, що Тереса не впорається? Напевно так і є. Он погляд який зловтішний. Пфф, налякав. Зрештою, люди теж в чомусь тварини. Хоч щось та й вийде дізнатися. Може навіть більше, ніж Джозеф розраховує. Тереса, між іншим, має деякі питання, відповіді на які вона не проти знайти. Головне лише правильно розшифрувати побачене.
Джозеф відтягнув рукав камзола вгору, до самого ліктя, і Тересі відкрилося могутнє зап'ястя і передпліччя. Смаглява шкіра, міцні м'язи, трохи рельєфний візерунок вен — від всього цього віяло чоловічою силою… Тільки навіщо він це зробив? Першою знову промайнула думка про справдження пророцтва Корнелії, чорти б його вхопили. І лише другим прийшло розумне пояснення, що означає жест Джозефа. Він показує, що готовий збільшити площу тактильного контакту, щоб полегшити завдання Тересі.
Воно й справді так — інтенсивний тактильний контакт полегшує роботу менталіста. Але чого це Джозеф такий добрий? Втім, сам винен. Тереса теж демонстративно засукала рукав і обхопила його руку біля ліктя. Яка чудова вийшла площа контакту — по всій довжині його та її передпліччя. А чи не пошкодуєте ви, дьєре проректоре, що так довірилися студентці?
Тереса звикала до тактильних відчуттів. Їй несподівано сподобалося трохи стискати його руку — відчувати пружинистість м'язів. Хто б міг подумати, що проректори такі приємні на дотик? І чому він постійно пробуджує в ній якийсь дивний інтерес до його фізіології?
Підступний проректор теж був чимось задоволений — куточок його рота трохи піднявся. Ох, це не просто так. Складає тут, мабуть, бузувірські плани. Може, хоче під час її ментального втручання зробити своє? Тільки наскільки Тереса знала, це неможливо. Якщо ти відкрився менталісту, сам у цей момент ментальних втручань робити не можеш. Хоча… він же найсильніший менталіст у князівстві. З нього станеться. Треба бути напоготові.
Вона зняла окуляри, кілька разів короткозоро кліпнула, налаштувалась і подивилася в темно-фіолетові проректорські очі глибоким ментальним поглядом.
Трохи побоювалася, що нічого не побачить. Але дарма. Образів було багато. Якщо вірити Джозефу, найвищі мають бути пов'язані з місцем проведення другого туру. Зачепитися за щось конкретне, точне, однозначне, не виходило. Образи були розпливчастими. Тереса бачила щось темне та похмуре. Що це може бути? Яке приміщення в академії можна назвати похмурим? Може, Джозеф вирішив провести другий тур у підвалі? Ох, дивно.
Крім похмурості Тереса відчувала безлюдність та тишу. Зі звуків лише завивання вітру. І, до речі, було досить прохолодно. Розтопити б камін.
Залишилися лічені секунди, відведені на виконання завдання, а якоїсь чіткої картини так і не склалося. Тереса вирішила працювати за зооментальною методикою. Вишукувати не образи, а емоції. Хм, тут на неї чекав сюрприз. Похмуре місце не викликало в Джозефа неприємних відчуттів. Воно йому навіть подобалося. То що це?
Останні кілька секунд Тереса вирішила витратити, щоб пробратися глибше. Може, знайде щось відносно його підозрілої запаленої мітки? Але далі не змогла зробити жодного кроку — стояв ментальний блок. Еххх, шкода…
Джозеф мав намір перехитрити дівчисько. У нього все було продумано. Ідея здавалася безпрограшною. Поки Тереса намагатиметься виконати завдання — дізнатися ментально про місце проведення другого туру, він спробує зробити те, що йому не вдалося минулого разу. Він був упевнений, що сьогодні вона не матиме такої мішанини в голові. Сьогодні вона буде сконцентрована на завданні, а її підсвідомість опиниться у його повному розпорядженні. І хоча це дуже складно: бути відкритим і одночасно самому проводити ментальне втручання, але у Джозефа має вийти. Не дарма ж його вважають найсильнішим менталістом князівства.
Тільки для цього йому знадобиться більший тактильний контакт, але він знав, як його забезпечити. Засукав рукав, показуючи, що дає фору, щоб полегшити виконання завдання.
Дівчисько клюнуло на наживку — обхопило його руку біля самого ліктя, забезпечивши велику площу дотику. Ще й почало міцно стискати своїми витонченими пальчиками. Дрібна скалка, вона сама не усвідомлювала, що робить йому приємно. Але Джозефу не можна було відволікатися на такі думки.
Вона зняла окуляри. Йому знову випала можливість роздивитись її гарненьке личко, не обрамлене оправою. Як може таке миле створіння бути таким головним болем? Ні, Джозефе, не ведися на ці довгі вії, на ці розумні хитрі очі. Дівча ніби створене бути твоїм головним болем та плодити проблеми.
На щастя, як мінімум однією проблемою сьогодні поменшає. Настав час позбавити маленького очкастого монстра одного провокаційного спогаду.
Джозеф відчув її ментальний погляд. Непогано. Досить глибокий. Досить настирливий. Досить безапеляційний, особливо якщо врахувати, що вона студентка, а він ректор. Але менталіст має діяти саме так. Рішуче і навіть нахабно. Ось тільки перед Джозефом не зовсім менталіст. Він упіймав себе на думці, що вперше віддав себе в руки зооменталіста. Куди ти котишся, Джозефе? Але чого не зробиш задля досягнення мети.
Він сконцентрувався, прийняв її ментальний потік, і прямо через нього проникнув ментальним поглядом у її очі. Це не просто. Надовго Джозефа не вистачить. Але довго йому і не треба. Він уже знав, що спогади про потрібний йому ранок лежать на поверхні.