Коли вибір лише один - Єва Басіста

- А далі?

- Ну я пішов проводити її додому, але не знав, де вона живе, тому ми пішли до мене, де, на щастя, моїх батьків не було. Поклав її спати на диван, а сам пішов до своєї кімнати, де моментально заснув. Вранці звісно у неї почалася істерика, адже вона навіть не пам'ятала мене... Тому довелося знайомитися вдруге, а потім якось вже зав'язалася між нами то все...

- Ого, навіть не думала, що все так цікаво.

- А ти думала, - засміявся батько. - Однак, що зараз робити?

- Купи її квітів та шоколаду отого швейцарського у кондитерській та вона охолоне за твої вибрики.

- Думаєш?

- Гірше точно не буде, - розвела руками та зиркнула на годинник. Там вже стояла дванадцята година.

- Ну спробую, - встав він та хиткими кроками подався до дверей. - Тоді будемо лягати спати, бо у мене зараз такі гелікоптери у голові...

- Ага, - відказала я.

Двері зачинилися. Знову залишилася на одинці. У мозку крутилася історія знайомства батьків. Вона доволі весела та щось дуже мені нагадувала, але то минуле.