Згасле сяйво - Марі Сантьяго

Дівчина впала на стілець, що стояв поруч, не зводячи очей з паперів. Її голова крутилася від думок. Що тепер? Чи є хтось, кому можна довіряти? Вона відчула, як світ, який вона будувала у своїй уяві, почав руйнуватися, і на його місці залишалася тільки чорна порожнеча.

— Чому ти показуєш мені це? — нарешті спитала вона, зустрічаючи погляд Дерека.

Він на мить замовк, дивлячись на неї з непроникним виразом обличчя. Потім він наблизився, присівши поруч.

— Тому що ти шукаєш істину. Тому що тобі не байдуже, і ти готова піти на ризик заради неї, — сказав він тихо. — Але я також хочу, щоб ти зрозуміла, що кожне знання має свою ціну. І ті, хто володіє ним, стають мішенями.

Етел ковтнула. Її серце билося так швидко, що вона відчувала, як кров гупає у вухах. Що глибше вона занурювалася в цю історію, то більше розуміла, що виходу назад немає.

— І що ти хочеш від мене? — її голос був ледве чутним, але в ньому звучала рішучість.

— Співпраці. Ти можеш допомогти мені знайти тих, хто стоїть за цим усім, і викрити їх. Але для цього ти повинна навчитися грати за правилами темряви, — Дерек нахилився ближче, його очі були серйозними і настороженими. — І навчитися довіряти мені.

Вона відчула, як її пальці самі собою стиснулися в кулак. Це була її можливість. Можливість викрити правду, покарати винних і повернути місту світло, якого воно так потребувало. Але водночас це означало пов’язати своє життя з мафією, з людиною, яка була найнебезпечнішою у всьому місті.

— Добре, — сказала вона, голосом, що не видавав її сумнівів. — Я згодна.

Дерек ледь помітно посміхнувся. Це була посмішка хижака, що знайшов союзника.