Згасле сяйво - Марі Сантьяго

Тим часом на вулиці стало тихо. Тінь під вікном зникла, і Етел втомлено відпустила подих. Мабуть, це була лише ілюзія, можливо, той чоловік навіть не знав, що вона дивиться на нього. Але залишалася інша думка — вона не мала права довіряти своїм відчуттям. Вона не мала права діяти наосліп.

— Що робити, Дерек? — запитала вона, коли знову з’явилась можливість порозумітись. Її голос був трохи тремтячим, але вона не могла дозволити собі втратити контроль.

— Я вже на шляху до тебе. Я буду через кілька хвилин, — відповів він, і в його голосі було відчутно не тільки обіцянку захистити її, але й певний рівень знервованості, який раніше Етел не помічала. Він відчував, що щось пішло не так, і це означало, що вони наближались до межі.

Через кілька хвилин вона почула, як за вікном пролунало низьке ричання автомобіля, потім двигун замовк. Вона впізнала це — це був Дерек. Він був тут.

Вона відчинила двері, знаючи, що повинна бути обережною. Він увійшов тихо, але відразу, побачивши її, відчув, що щось змінилося.

— Ти не повинна була відкривати, — сказав він, наближаючись до неї. — Але тепер це не має значення. Ти в безпеці, зараз ми разом.

Етел підняла очі на його обличчя. Він був таким же сильним і спокійним, але на його чолі виднілися ознаки напруги. Вона зрозуміла: тепер їхня боротьба тільки починається.

Тим часом за вікном ніч залишалась такою ж глухою і холодною, як і все, що чекало попереду.