Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина

- Що ти робиш?! Навіщо зняв… - відбігла за секунду, забилася в куток. - Не роби цього. - Притислась до тієї стіни неначе хто приклеїв. Дівчина махала головою і злякано дивилася на бандита немов на Диявола.

- Що не робити?!

- Ти знаєш про що я! - крикнула. Вона сховала свої руки за спину.

- Вибач красуне, але навіть не здогадуюсь. - Їхні погляди зустрілися.

- Не ґвалтуй мене, - тихо мовила дивлячись на його реакцію. Вона знала, що ці бандюки будуть знущатися над нею. Будуть бити, ґвалтувати, порвуть весільну сукню… або взагалі вб'ють і закопають в лісі. - Ти ж для цього ланцюг зняв?

- Ґвалтувати?!... Хм… Дай но подумаю, - він неначе насміхався. Нахилив голову в бік і продовжував дивитися. Продовжував сканувати її неначе на рентгені. Саша здається почала червоніти. - Дякую, але мабуть ні, - його посмішка на всі тридцять два. - Може іншим разом. - Цей наглий сміх на всю кімнату і лякав Олександру, і злив, і виводив із себе. Це ж треба, цей не вихований бандит обставив все так, ніби вона йому себе пропонує. Невже він подумав, що вона хоче продовження того, що сталося в лімузині?! Придурок!

- Це зовсім не смішно, - прошепотіла собі під ніс, а Метист почав виходити. 

- А ми випадково не знайомі? Бачила я тебе десь.

- Навряд. Я з багатійками не спілкуюся.

- Точно! - крикнула зненацька дівчина. - Точно… це ж ти вчора біля магазину допоміг мені босоніжка витягнути. Так? То був ти? - вона не могла переплутати ті блакитні очі, які у нього і які бачила вчора. Просто не могла 

- Помиляєшся, - сухо відповів. Він не зізнався, але теж згадав цю дівчину. Якби знав, що вона дочка якогось мільйонера, то пройшов би повз неї і її босоніжка.

- То був ти, - рішуче відказала наречена. - Ти. 

Метист більше нічого не відповів. Коли він майже зник за дверима, тоді Саші аж полегшало. Значить знущатися не буде.

- Не сумуй без мене крихітко… - обернувся. - Я скоро повернусь. - Двері зачинилися.

- Господи, - присіла на лавочку. Намагалася пригладити пальцями заплутане волосся. - За які гріхи я тут? - глянула на стелю потім різко відвернулася. Та кров її лякала. - Невже будуть просити у татуся за мене викуп… Мене точно вб'ють, адже він не дасть ні копійки. - Самотня сльоза поволі текла по щоці. 

- Метист, ти реготів, як придурок, - він зачинивши двері, притиснувся до них спиною. Розмовляв сам із собою.

" Дихай! Дихай! Дихай!... Спокійно!... Все! Подумаєш якась там дівка у весільній сукні. Дідько! Але ж вона така красива. Ці злякані очі… Я розгубився і не знав, що робити. " 

- Так, дурню, ти не придумав нічого кращого, як заржати! - пробурмотів собі під ніс. - Потрібно вийти на вулицю. На свіже повітря.

Бандит кулею вискочив із хатини. Він не міг дочекатися своїх товаришів, тому, що… тому, що не можна його залишати на одинці з цією. Метист не спілкується з багатими красунями, як і вони з ним. З ними немає про що говорити. У них на думці одні зламані нігті, стилісти, шмотки, гроші. Він хіба що не проти тр*хнути одну із таких, щоб принизити, щоб йому полегшало. 

- Хто там в біса телефонує? - присів на поріг будинку. - Мама!... Привіт мамо! - увімкнув відеозв'язок. Вони так давно не бачилися, тільки по телефону. - Як справи?... Ти випадково не хвора? Синці під очима.

- Все добре синку. Я трішки втомлена… вчора працювала у дві зміни, - жінка на екрані мобільного мило посміхалася. Вона для Метиста була, як бальзам на душу. Така рідна, така добра. 

- Я ж просив тебе не працювати. Тих грошей, що я тобі переказую на рахунок, вистачить, щоб сидіти вдома, - він потер нервово перенісся. Чому вона така вперта і не слухає його?

- Ті гроші твої. Я їх не чіпала… Пригодяться колись.

- Ма… - він обернувся. В середині знову почувся стук.

" Починається! " - подумав бандит, слухаючи, як Олександра знову стукає у двері. Вона точно наривається. 

- Олеже, я невчасно?!... Ти зайнятий?!

- Так, мамо, трішки… Тут господар бази прийшов. - Метист приховував від матері чим він займається. Сказав, що охороняє секретну базу якусь там, одним словом, обманював.

- Добре, тоді я зателефоную іншим разом… Доречі, я готую тобі сюрприз на твій День народження.

- Потім поговоримо про це. Все… люблю тебе. Бувай! - він швидко вимкнув телефон, щоб жінка не почула криків та стукотіння, які влаштувала невгамовна наречена… Доведеться знову йти до неї.  

" Господи, де ці придурки так довго! " - думав бандит.  

- Мабуть знову до ночі в покер гратимуть.

Через хвилини дві, хлопець знову стояв біля цих клятих дверей, за якими наречена влаштувала "погром". Вона кричала та бряскотіла ланцюгом, який Метист залишив на підлозі. От навіжена.

 - Мене хтось чує?! - її такий красивий голос, і такий вже набридливий. - Агов!!! - знову стукіт.

Метист вперся долонями та лобом в двері. Він мовчав. Слухав концерт. Та молив Бога, щоб вистачило сил стримати себе і не увірватися туди, та не скрутити їй шию. 

- Куди ви в біса всі подівалися?!... Ей!!! Хлопці!!!

"Чим вона там так стукає?!"

Бандит похитав головою, посміхаючись. Їх відділяли лише зачинені двері, які краще не відчиняти. 

- Ей, ти… оцей мязистий, чорнявий з красивими, блакитними очима! - сказала наречена. - Забула як там тебе! - Метист звівши здивовано брови глянув на замкнені двері. Його долоні були все ще вперті в них. Здавалось, що торкається до дівчини, бо ж раптом і вона там, по ту сторону теж торкається дверей. 

- Ей, ти мене чуєш?!... Куди ти подівся?!... Відчини нарешті! Випусти мене!!! - як грюкнула чимось, Метист аж підскочив.

" Спокійно!... Все добре!... Спокійно! " - заспокоював себе. Він і хотів увійти, але… що казати цій дівці? Крикнути щоб вгамувалася?! Ні, ще заїкатися почне з переляку. 

- Скажи мені чи довго я тут сидітиму ще?!... Я вже їсти хочу, ще як вчора ввечері їла так і все!... Ей!!! І води принеси, ти обіцяв. Бандит бісів!!!

- Боже, - Метист повернувся спиною та вперся в двері вже своєю спиною та потилицею. - Я зглузду з'їзду, - тихо мовив.