Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина

Микола Андрійович сидів у себе на робочому місці, в кабінеті. Вранці йому прийшов лист і він чекав вільної хвилини, щоб нарешті прочитати його. В обід.

Сльози виступили на очах. Він то посміхався, то переживав, читаючи.

- Боже ж ти мій… так в мене є син, - не знав, що йому робити, після такої новини. - Ще один син, - губи тремтіли так само, як і руки, що тримали лист.

Анастасія його шкільне кохання. Вони були такими молодими і дурними… Вірніше, він був дурнем коли покинув її. Настя була з бідної родини, тож… разом їм не судилося бути. Батьки Миколи тоді вже домовились про його шлюб з дівчиною їх кола. І Микола покірно, нагнувши голову, погодився, а потрібно було відстоювати своє кохання. Боягуз!!!

- Це було так давно, - але він ще її пам'ятав. - Ех, Настя. - Усміхнувся вимовивши її ім'я. - Настя…

Погляд знову пробігся по рядках:

…. Я кохала тебе. Мені здавалося, що я була схожою на цуценя, яке весь час плуталося в тебе під ногами. Цуценя, яке могло віддати життя за свого господаря, от тільки це життя тобі було непотрібне, так само, як і я… Через стільки років біль та образа в моєму серці, поступово почала згасати. Тому що… Дивлюсь на нашого сина і… не можу надивитися. Він такий красень! Я ніколи не пошкодую, що народила його. Ну то й що, що ти кинув мене, зате подарував сина. У нього небесно блакитні очі, точнісінько як твої…

***

На вулиці майже стемніло. 

" Скільки мені ще сидіти у цьому карцері? " - думала Саша.

Метист вже пошкодував, що тоді зняв ланцюга. Сам, як завжди влігся під дверима. Спочатку щось клацав в телефоні, а потім знову вирубився. Хлопці вчора до ранку бухали, грали в покер і стріляли по банках за хатою. Виспатися в таких умовах було важко, тим паче коли Маз так хропів, що стіни тріскалися.

Стукаючи у двері, Саша розбудила Метиста. Сонний, він не зрозумів, що робиться, і куди бігти. Хлопець лежав під самими дверима, він якось непомітно для себе, заснув. Якщо наречена раптом спробує знову втекти, він почує, оскільки їй доведеться пепегризти ланцюга чи собі ногу, і переступити з цим бряскотом через нього, тому й з місця не сходив, і заснув під самими дверима. 

Забувши одягнути маску, він зіскочив з місця і увійшов до дівчини. 

 - Ой! - перелякана чи розгублена, відійшла від дверей. Побачила перед собою, ну дуже гарного, високого хлопця. Вольове, квадратне підборіддя зі щетиною. 

" Напевно тиждень не голився, " - думаючи про те, що борода робить цього молодого бандита, набагато старшим, Саша намагалася зрозуміти, скільки ж йому років? Чорне волосся, і ці блакитні очі, які не давали спокою. Прямий красивий ніс. А губи. Які губи. На мить згадала, як вони цілували її шию в лісі, просувалися нижче, а потім дівчина відштовхнула бандита знову обізвавши слимаком. Вдала вигляд, що не в захваті від такого лікування укусу. Аж мурашки по шкірі пробіглися, тому, що вона була не проти таких ліків.

"Чому він зняв маску? Якщо я побачу його обличчя, то він мене вб'є, "- з цією думкою вона відвернулась, нахилила голову, і прикрила обличчя руками.

" Я, згодна померти, аби побачити обличчя, того, хто має такий сексуальний голос. "

- Я нічого не бачила! - крикнула йому. А саму трясло всередині. Так сильно вона ще не боялася гарних хлопців. 

Метист зрозумів, що заскочив в кімнату до неї без маски, але не поспішав її одягати. Він знав, що в жодному разі дівчину не вб'ють, бо він цього зробити не дозволить. Хлопець покохав цю незнайомку з першого погляду. Вона увірвалася в його темне серце променем світла, і одна думка про її смерть, наводила його на жах. Йому здавалося, що якщо помре вона, то й йому не буде життя. Щось тягло його до неї. Всім серцем захотілося завоювати це миле створення. І щоб не сталося, зробити її своєю. Він так давно мріяв зустріти ту єдину, і вона тут. От тільки є одна проблемка, він бідний бандит, який не гребує брудною роботою, а ця квітка виросла немов в садах Едема. Що він зможе їй дати? Тій, яка звикла до розкоші.

Перед ним стояла кохана дівчина, а він навіть не уявляв, що робити? Що з нею робити? До таких невинних створінь Метист не звик, він навіть і не здогадувався, як поводитись у їхній присутності.

" Що робити, аби хоча б не злякати? Розповісти віршик, анекдот? Заспівати пісеньку? Ні, співатиму, налякаю ще більше. Може затанцювати? Без музики? Ти ж Метист не в клубі, чорт забирай. "

Він не знав, що робити для того, щоб незнайомка покохала його, і не бачила в ньому безсердечного бандита.

- Ти чого стукала? Щось потрібно?! - холодно так сказав, серйозним голосом. Щоб вона не здогадалася, що він уже раб її серця. - Не бійся. Можеш дивитись на мене. Чи я тобі такий гидкий? - Його голос звучав так хрипко і ніжно, ніби пестив. - Навіщо цей цирк, все одно вже побачила.

- Я… я випадково побачила, - потихеньку, крізь пальці вона глянула одним оком. Бандит усе ще стояв без маски. Дівчина знову заплющила очі. - Чому ти без маски. Мене вб'ють? - тремтіння в її голосі, змушувала Метиста все сильніше переживати за неї. Йому захотілося просто притиснути це юне створіння до себе і заспокоїти. Захотілося подарувати їй увесь Світ і навіть більше. Такою вона була красивою і загадковою, тендітною і ніжною. У цій весільній сукні Олександра виглядала надзвичайно. Метист почав розуміти, що її душа, так само прекрасна, як і обличчя, і тіло.

" Невже, комусь у цьому житті пощастило, і він одружується з нею? " - такі думки йому не подобалися. Адже захотілося бути тим щасливчиком. Захотілося бути її нареченим і сказати тисячу разів "Так" - у церкві.

- Я маску не одягатиму. Дивись, не бійся... Чого ти стукала? - підійшов ближче. - Може пити хочеш? - Він присів біля її ноги, і дістав з кишені ключ, відкрив замок на ланцюгу. Усміхнувшись із цієї ситуації. Дівчина немов грала в хованки, то закривала обличчя руками, то знову підглядала. Він почухав своє неголене підборіддя. Саша почувши, як задзвенів ланцюг, який він викинув у кут, розплющила очі.