Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

— Смішно ви міркуєте, пані відьмо. Треба буде навідатися до вас, коли вони протверезіють, підлатати нерви. Може і перехочеться всяку погань убивати... Гарного свята.

— Тихого Хелловіну вам!

Тепло посміхнувшись горгоні, я вийшла з цього проклятого місця і втомлено позіхнула. На годиннику виднілося десять вечора, а в животі, як на зло, бурчало. Мені здавалось, якби я випадково оживила його, він би мене послав трьохетажним матюком за те, що я забувала їсти та морила його голодом.

Надворі мрячив дрібний дощ. Холодний вітер продував пальто, і мій ніс, захований під шарфом, бурхливо обурювався такими змінами у погоді. Здавалося, ще вчора я йшла в піджаку, а вже можна було і зимові речі натягувати. Все ж таки погода в Делірії мінялася дуже швидко і жодні синоптики не мали над нею влади. Давався взнаки магічний фон після воєн за територію. І хоч вони закінчилися задовго до мого народження, земля продовжувала все пам'ятати. А ось я забула найголовніше.

Діставши з кишені телефон, набрала знайомий номер і втомлено заплющила очі. По той бік почувся рингтон, від якого мені хотілося провалитися під землю:

«Хочеш, накладу прокляття?

Хочеш, зачаклую плаття?

Хочеш, від похмілля зілля

Я наллю тобі?

Хочеш, дам сто грамів - спати?

Хочеш, отрезвін у хату?

Хочеш, зможеш час літати,

Тільки мізків не придбати...»

— Ало, доню? — прорізався голос через завивання мелорінгу. Святі психи, ця жінка так і не виросла за свої сто тридцять із хвостиком років.

— Привіт, мамо. Зі святом тебе, бажаю більше клієнтів та нормальну музику на дзвінок.

— А чим це тобі не подобається моя реклама? — забурчала вона, під стукіт колб по той бік. Пролунав тріск і крик кішки, якій, мабуть, прилетіло по хвосту. — Сама, між іншим, писала!

— Завиванням, мам. Завиванням. Ти ж усіх клієнтів налякаєш.

— Та ну тебе, мала. Краще скажи мені, чи захомутала вже якогось красеня серед клієнтів? — гуркіт змінився тишею і я тільки похитала головою на її фанатичне бажання знайти мені когось. — У такої красуні обов'язково має бути гарний чоловік.

— Яких клієнтів, мам? Останній, мало не спалив мені пів кабінету в пориві пристрасті. Не вигадуй. Мені пора. Веселого Хелловіну тобі.

— Ти все-таки придивися там...

Скинувши виклик, засмучено витерла ніс і закуталася в шарф сильніше. Ця жінка ніколи не подорослішає. Вічна дитина. І в кого я вдалася такою розсудливою та спокійною? Хотілося б вірити, що у батька, але він давно втік ще до мого народження.