Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

Випивши залпом солодкий коктейль, почала розглядати кафешку. З нашої першої зустрічі вона дуже змінилася. Коричневі тони стін стали менш помітними на тлі помаранчевих святкових прикрас. Повсюди стояли гарбузи із запаленими свічками. Мабуть, Алан розраховував на романтичну обстановку, а потім зрозумів, що з меблями, які говорили, ніяка романтика не світила.Так і уявила, зайшла якась парочка, попила чаю та ось уже потяглася до поцілунку, як барна стійка їм зашепотіла:

"Ей, чоловіче, якщо ти так цілуватимеш її, то вона від тебе втече через день! Чуттєвіше! Потилицю тримай, щоб не втекла! І ручкою її, ручкою обійми!"

Картинка настільки яскраво спливла перед очима, що я  засміялася від своїх думок. За чужими розмовами та танцювальною музикою цього навіть не було чути.  Піднявши очі вище, зустрілася поглядом з недавнім статним лордом. Тим самим, із пошти. Якби не довге чорне волосся, я б і не впізнала його.

— У вас чудовий сміх, — тепло посміхнувся чоловік, підходячи ближче. Ковтнувши зі склянки напій, він залишив його на стійці та сів на сусідній стілець. — Знаєте, кажуть, що божевільна Інсанія розламала великий пазл і розкидала людей по ​​всьому світі, щоб вони не знайшли одне одного. Але шматочки все одно продовжують тягнутися, щоб одного разу стати єдиним цілим. Як ви думаєте, може ми недаремно зустрілися знов?

— Ви вірите у її існування? — здивувалася я, намагаючись зібрати думки в купу. Від частування Люсі справді кинуло в жар, навіть занадто. – У наші дні її майже не згадують.

— Знаю, але з усіх богів вона мені подобається найбільше. А хто ближчий вам?

— Теж Інсанія. Зі всього пантеону вона хоча б не приховує свого безумства і не виправдовує добрими намірами свою жорстокість.

— Схоже, наші пазли досить близькі, — легка посмішка торкнулася чоловічих губ. Простягнувши долоню, він представився. — Ві́лард Рейн.

— Елайна Мортал, — мої пальці майже дотяглися до долоні Віларда, як невідомо звідки з'явився Кай і тицьнув у них чашкою гарячого шоколаду. Здивовано піднявши брову, натякнула на етикет, але мене не зрозуміли. — Дякую, Кай.

— Алан просив вибачитись, що не зміг відразу підійти. Але він дуже скучив і приготував вашу улюблену страву. Зачекайте кілька хвилин.

Офіціант багатозначно глянув на мого компаньйона і скуйовдив свій рудий їжачок на голові. І для чого це він влаштував цю виставу? Не розумію. Від втоми, в моїй голові гуло, а гучна музика ніяк не сприяла розумовому процесу.

— Не знав, що ви тут не самі.

— Прийшла провідати знайомих, але вони були зайняті, — у носі нещадно лоскотало і я чхнула. — Вибачте, мабуть, застудилася.

— Нічого страшного. Може, вам варто відпочити? Тут галасливо.

— Мабуть, ви маєте рацію.

В очах трохи попливло і я зрозуміла, що варто було закруглятися. Взявши зі столу чашку з гарячим шоколадом, почала пити. На смак виявилося досить гірко, але бадьорило гарно. В'язкий напій огортав і зігрівав, викликаючи бажання вкластися прямо на стійці та заснути. Нема чого було пити дивні коктейлі, Елайно. Не. Ма. Чо. Го Заплющивши очі, насилу вловила на краю свідомості чийсь глибокий голос — "О так, дитинко. Поцілуй мене ще раз, ти така гаряча... " І провалилася в темряву.