Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Подумки б'ю себе по рукам. "Не можна, Таро. Слабкість до нього - це дорога в нікуди." - підказує внутрішній критик. Дивно, та сьогодні голос його бринів від жалю.
****
Кайєн йде до себе, бо я прошу. Сама ж тримаю у думці подарунок сида. Щось підказує, що відкрити його потрібно насамоті. Вже відкриваючи коробку згадала що навіть не просканувала її захисним закляттям. Яка безтурботність! Бурчу сама на себе.
Та попри побоювання нічого небезпечного там не знаходжу. Тільки кулон-руну на шкіряній підвісці та записку. Дивний подарунок для ніжної нареченої. Придивляюсь до руни і впізнаю в ній трохи видозмінений варіант форми "друг". Так писали ще за часів древніх людей, і сиди одні з небагатьох рас що зберегли старинний правопис.
Розгорнула записку і здивувалася ще більше: "Ви врятували життя моєї доньки. Тепер я проллю кров за вас. Прийміть дар сидів, як клятву в дружбі та вірності."
Варто було дочитати записку, як та почала тліти в руках, доки не розсипалась до ніг попелом.
Дивне формулювання... Це має значення на кшталт "я ваш боржник". Проте складається враження, що сид не пропонує допомогу. Він ніби знає, що я буду її потребувати.