Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Мені тісно поряд з ним. Як у клітці. Серце, що раніше билося від приємного хвилювання, перелякано завмерло. Бо нам з моїм бідним серцем  більше не можна бути такими дурними. Нам треба оберігати себе. Нехай це і прирікає нас на самотність.
Ми танцюємо мовчки. Мій погляд направлений на комір чоловічої сорочки, куди його - незнаю. Та й байдуже.
Майже фізично відчуваю крижаний холод і злість. Кайєн на межі, і я впевнена, що зовсім трохи треба, аби потрапити під його ментальний щит. Дізнатися нарешті, що він думає і відчуває. Але я цього не роблю. Бо боюсь, що правда зруйнує мене.
І коли я встигла підпустити крижаного сноба так близько? Дивовижно, та попри ворожість, сварки та образи, саме йому, Кайєну, я довіряла найбільше. Як необачно! 
Танець закінчується і я вириваюсь з лещат міцних обіймів. Мені жарко, тому конче необхідно триматися подалі від джерела вогню, що жорстоко спалює мою душу.
Роль виконана. Майже.
Прямую до виходу із зали з високо піднятою головою і туманною посмішкою на вустах. Та прикипіла до мене як маска. Маска щасливої нареченої - наївної і замріяної.
Я йду в дальню галерею, бо тут можна подихати наодинці. Без зайвих поглядів. Погляди... Ненавиджу їх з тих пір, як чотири роки назад імперська варта виводила мене з цього дому. Пожежа зібрала багато цікавих до чужого горя роззяв. Всі їх погляди миттю прикипіли до мене. "Це вона!", "Невже вона вбила його?", " Демонове відроддя". Ось так просто незнайомці таврують твою душу. "Вбивця". Саме після цих слів я усвідомила ким стала...
Думки повертають мене в минуле і гризуть жалем. Шкода, що мені не вистачило сил спалити вщент весь цей проклятий дім.
Тому коли чую наближення голосів я гублюся. Встигаю тільки завернути в сусідній з галереєю коридор. Спочатку хочу піти, та почуте змушує принишкнути і забути як дихати.

- Дівчинка зробить так, як я їй скажу, - у владному скрипучому голосі легко впізнаю Корделію.
- Леді Вальдес, ви так впевнені в її покірності? А що як вона дійсно кохає цього шмаркача?
Цей голос без сумніву належить лорду Едеру. Я не бачу співрозмовників, але чую хитру обережну манеру, властиву йому.
- Повірте, моя онука знає багато про наслідки непослуху, - саме таким тоном, жорстким і владним, стара відьма зазвичай "виховувала" мене в дитинстві.
- Все ж, я не стану поспішати. Зрештою поки вона навчається, Даймонд на ній не одружиться.
- Ми можемо прискорити цей процес... - говорить більш поступово та вкрадливо, -  Думаю знайдуться методи.
- Щодо вашого зятя, чому його сьогодні немає тут? - ігнорує її Едер.
- Макдермонт занадто обережний. До того ж тепер увага до нього посилиться.
- Об'явити про темний дар власної доньки - сильний хід.
- Імператор всіляко намагається продемонструвати лояльність темній королеві.
Ох, скільки ж в цих словах злого скепсису!
- Ви ж розумієте, що на плани Розамунди це не вплине. Лише відстрочить невідворотнє. Коли почнеться війна за трон, ми маємо бути готовими. Зустріти бій з правильно розставленими фігурами на шаховій дошці.
- Лорде Едере, невже ви дійсно готові виступити проти своєї племінниці? - звичайно ж відьма не прощає зневаги, намагається вколоти співрозмовника.
- А ви, леді Вальдес, готові зрадити світлого імператора? - той відбиває шпичку байдужим тоном.
- Я відьма. Єдина влада, що я визнаю, - влада Верховної та Ковену.
- Ви не остання персона в Ковені. Подейкують Ріанон неабияк вам довіряє.
- Я розумію до чого ви хилите. Моя вірність Ковену не підлягає сумніву, я не дію за їх спиною.
А ось це правда. Для Корделії немає нічого святішого. Вона і демону душу продасть, коли це буде в інтересах Верховної.
- Чудово. Тоді ми маємо надійних союзників прямо в серці імперії. Це звичайно, якщо ваша онука зробить все як слід.
Попри надію почути щось більш істотне, прем'єр продовжує говорити загадками. 
- В цьому можете не сумніватися. Я особисто прослідкую. 
Треба ж, яка впевненість! Здається, хтось ще не зрозумів, що я більше не залякана дитина.  Роки проведені серед людей, котрі тебе ненавидять в очі, можуть або зламати, або зробити сильнішим. Я не зламалась. І цього ніколи не буде.

Прем'єр-міністр йде геть. Корделія ж мовчить аж поки його кроки не затихають в пустоті цієї частини дому. А потім звертається до когось, про кого я навіть не підозрювала:
- Ти чула, що він сказав. І знаєш, що робити.
Виявляється у їх розмови був мовчазний свідок.

Я саме збираюся виглянути зі свого сховку, аби дізнатися, хто ж третій змовник, коли на моє плече лягає чиясь долоня. Ще одна міцно затискає мені рот. 
- Таро, тільки не кричи, - чую гарячий шепіт біля самого вуха в якому впізнаю Алексу.
Мовчки киваю і сильні дівочі руки відпускають мене. Повертаюсь і зустрічаюсь з занепокоєнням в зелених очах. Щоб заговорити чекаємо доки стихне відлуння підборів.
- Я так і знала, що з цим візитом щось не так, - нарешті пояснює подруга.
- Ти теж все чула?
- Так, я поставила підслуховуючі чари.
- Дивно, що вони навіть не перевірили...
- Я поставила їх прямо на прем'єр-міністра, - переможно усміхається стихійниця.
- Ти знаєш, хто був третім?
- Ні, - Алекса скрушно хитає головою, - вона ні слова не промовила. Для мене це теж несподіванка.
- То от куди ти пропала, - кажу з легким докором. 
- Пробач, але я ще з дня нашого приїзду підозрювала, що цей прийом влаштовується не просто так. Корделія придумала як тебе використати.
- Схоже на те, - тягну невпевнено, бо не знаю, чи варто розповідати Алексі, про угоду з відьмою.
Подруга сумнів на моєму обличчі тлумачить по-своєму:
- Це точно. Таро, тебе намагаються втягнути в занадто небезпечну гру.
- І ти маєш розповісти мені, що відбувається, - кажу наполегливо, приймаючи цим самим рішення для себе. 
Вже давно помітила, що Алекса багато знає про політичну обстановку в Ардгольді і не тільки. Дівчину цікавить історія Етергули, починаючи від перших людей і зародження магії. І вона має власні, досить упереджені, переконання щодо прав і свобод темних чарівників. 
Те що сталося сьогодні лише підтверджує, що стихійниця не така проста, як намагається здаватися.