Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
****
Через декілька годин приходить служниця, щоб покликати нас на вечерю. До того часу ми встигаємо як слід поговорити з мамою. Звісно ж, більше всього на світі, її цікавили обставини наших заручин з Даймондом. Розповідаю все як є, оминаючи тільки події останніх днів.
По-перше мені соромно за той зрив. Саме перед Деборою, бо на інших байдуже. Мама хвилюється за мене. Вона місця собі не знаходила, коли я потрапила до в'язниці для неповнолітніх.
Але було і ще щось, що я вперто відмовлялась пояснювати навіть собі. Моя гідність, яку спаплюжили і розтоптали. В той вечір, в тому кабінеті, не могло статися інакше. Моє єство вимагало розплати.
Одна справа - байдужий фіктивний наречений, інша - коли він відкрито надає перевагу іншій. Єдине, що стримувало мене зараз від злості на самого Даймонда, обіцянка бути байдужою до нього. А ще те, що можливо я сама помилилася в його ставленні до мене.
Корделія Вальдес зустрічає нас у всій своїй величі. Голова роду Вальдесів - висока статна білявка. Певно її волосся вже торкнулася сивина, та цього не видно в холодному кольорі, яким славляться білі відьми Арку.
Алекса здивовано переводить погляд з бабусі на мою тітку, а потім на мене. Їй складно звикнути до нашої схожості. Це вона ще Еріку не бачила! Бо ж з нею ми як під копірку зроблені.
Відьма Корделія мовчить та пильно розглядає нас. Довше всього затримує погляд на мені.
- Треба ж, ти стала схожою на жінку, - високий скрипучий голос розрізає повітря. - Підійди, дитя.
Вона простягає вперед руку прикрашену масивними перстнями. Відьми старіють повільно. Але руки видають будь-яку жінку. Корделії вже за сотню років, вона самотня і стара. І це не робить її характер кращим. Хоч він і без того ніколи не був приємним.
Торкаюсь чолом тильної сторони долоні, бо знаю - бабуся не виносить будь-яких поцілунків. Вона навіть чоловікам ніколи не дозволяла цілувати собі руки.
- Я отримала листа від лорда Нідбермору. Невже так я маю дізнаватися про заручини єдиної онуки?
Треба ж... Стара відьма назвала мене онукою? Чи це просто гра на публіку?
Дивно, та це найтепліші слова, що я чула від неї за все своє життя.
- Вибачте, леді Вальдес. Моя вина, - намагаюсь надати голосу якомога більше покірності. - Дозвольте представити вам мого нареченого, лорда Кайєна Даймонда. А також подругу, леді Алексу Канінгтон.
Корделія демонстративно ігнорує Алексу, чому я подумки радію. Не хотілось би, аби старушенція наговорила їй щось неприємне. А по іншому моя бабуся не вміє.
Кайєн підходить до нас і робить легкий поклон. Дивно, та в очах Корделії спалахує іскра схвалення. Його стриманий холод їй імпонує.
- Не думала, що коли-небудь знову зустрінусь з представником роду Даймонд.
- Ви знали когось з моїх предків? - впевнено питає Кайєн.
- Навіть більше, наші роди плечем до плеча стояли на захисті останнього темного імператора в останній війні.
Я помічаю, як здивовано витягуєтся обличчя Дебори, котра стоїть трохи осторонь. Думаю, на моєму здивування не менше. Алекса стоїть позаду, тож її реакції я не бачу. Проте впевнена, що це несподіванка для нас всіх, окрім... Даймонда. Той сприймає слова Корделії цілком спокійно і навіть з легкою усмішкою.
- Доля непередбачувана, леді Вальдес, тепер ми опинилися по різні сторони завіси, - каже він старій відьмі.
- Ви праві, юначе, доля непередбачувана. І майбутнє також, - вона чомусь зупиняє уважний погляд на мені.
Вмить в мене спалахують кістки. Якийсь неясний вогонь передчуття, так ніби слова вже не просто слова. Вони щось більше. Так ніби прямо зараз вони малюють вектор того самого майбутнього, на яке натякнула Корделія.
Вечеря проходить в тихій гнітючій атмосфері. В домі роду Вальдес не буває інакше. Присутність старої відьми давить на всіх. Навіть весела і життєрадісна Алекса притихла і засумувала.
Все нарешті закінчується, коли Корделія піднімається з-за столу. Перед тим як піти, вона зупиняє погляд на нас з Кайєном.
- Ви мої гості. Почувайтеся в цьому домі, як вдома. В неділю ми влаштуємо прийом з приводу ваших заручин. Публіка буде нечисленна, але зацікавлена.
Вона йде, а мені залишається тільки підібрати з підлоги щелепу. Який ще прийом? Невже відьма Корделія вирішила відкрито заявити, що її онука не тільки темна чаклунка, але й виходить заміж за темного лорда?! Вона що, з розуму вижила?
