Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Багаття вже перегоріли, і деякі вже почали тліти. Хороший знак, отже ми теж скоро можемо повернутися додому, про що я і повідомила дракону.
– Повертаємося, вже темніє, – запропонував Ріхтер.
Як тільки ми опинилися в будинку, Ріхтер схопив мене за руку, не давши навіть дійти до сходів.
– Сподіваюся зілля ти будеш готувати завтра? – чи то питаючи чи то стверджуючи мовив дракон.
– Я занадто втомлена сьогодні для цього, – чесно відповіла йому. – Сьогодні тільки висаджу златник у горщик.
Дракон кивнув на мої слова і відпустив.
Збігла сходами до низу, відчуваючи на собі погляд дракона. Швидко зайшла у кабінет, де могла нарешті побути наодинці з собою.
«Як все пройшло?» – Ур з’явився на столі.
Ну майже наодинці.
«Златник у мене, це головне».
«Щось ти не радісна?»
«Втомилася, прийшлося добряче побігати сьогодні».
«А я думав що це через те, що дракон завтра поїде».
«Ти щось знаєш про це?» – оживилася я.
«Тільки те що й ти», – Ур загадково посміхнувся.
Підловив мене. Треба спокійніше реагувати. Ну поїде дракон, і що з того. Жила ж я раніше без нього! І зараз проживу, до того ж недовго…
Дістала приготовані горщики і пересадила в них саджанці златника. Потрібно буде віднести їх завтра в оранжерею. Там у них більше шансів прижитися.
Поверталася до своєї кімнати в якомусь дивному очікуванні, але зайшовши була розчарована. Кімната була пустою. Ріхтер не прийшов. Що ж, угода виконана, на цьому все. Більше нема необхідності мене оберігати.
Швидко прийняла душ і лягла у холодну постіль. Холод всередині розповзався, не даючи жодного шансу відігрітися. Крутилася у ліжку, не в змозі заснути, і лише незадовго до світанку втома таки знесилила мене і я провалилася в сон.
