Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
Спрацювало! Вони дійсно бояться дракона. Ще трохи і я отримаю корінь златника. Я раділа рівно до того моменту, як знову поглянула на стадо. Щось було не так.
«Тікай до лісу! До вогню!» – пролунав голос у мене в голові.
Я подивилася в небо на дракона. Він спілкується зі мною ментально? Чому ж раніше не розповів, що так можна? Але часу на роздуми не було, оскільки я вже і сама бачила, що трипатони біжать у моєму напрямку. Я чимдуж кинулася до вогнищ.
Багаття ще не розгорілися в повну силу, і вогонь не піднявся досить високо, тому трипатони ще не помітили його, або ж вони були просто налякані.
«Швидше, Арія!»
«Якби ж я могла!» – відповіла я, не знаючи, чи почує мене дракон.
Позаду мене заревів трипатон, і я мимоволі оглянулася. Вони були вже досить близько, але і дракон швидко наздоганяв їх. А мені залишилося ще трохи до рятівного вогню. Ноги заплуталися в корінні і я полетіла на землю. Швидко перевернулася, щоб піднятися, але за мною одразу спалахнула стіна вогню, яка відрізала мене від стада зляканих тварин. В неї з диким ревом влетів перший трипатон, а решта, вчасно зупинившись, розвернулися в іншому, потрібному нам, напрямку.
«Ти як?» – у цих словах все, і хвилювання і очікування і страх.
«В порядку», – запевнила я, розуміючи, що дракон мене чує.
Лежу ще декілька хвилин на землі переводячи подих, а потім таки підіймаюся на ноги. Пройшлася перевіряючи ушкодження, але все обійшлося. Дракон відлетів вже досить далеко і стадо трипатонів зникло з мого поля зору.
«Арія! Не гай часу, швидко викопуй коріння!» – знову пролунав голос дракона.
Щось у нас пішло не по плану, адже голос дракона був стривоженим. Тепер я з острахом поверталася на попереднє місце. Але з цього пагорба я побачила, що трипатони відійшли достатньо далеко. Відчепила від пояса лопатку і кинулася на галявину.
Златника тут було досить багато, і я бігала від однієї рослини до іншої викопуючи коріння з землі. Часу на це йшло досить багато адже не можна було зламати корінь, він мав бути цілим. Тому з завзяттям я приступила до роботи.
Дракон мовчав, а можливо був досить далеко, щоб розмовляти ментально.
Чому ж дракон одразу не розповів мені, що можна розмовляти ментально, а розповідав про клич дракона? Гадав, що у мене не вийде? Чи були інші причини на це?
Дивно, що я нічого не знаю про драконів. Всі мої знання обмежуються книгою, яку мені підсунув Ріхтер. Адже сам Ріхтер знає багато про магію відьом, чому ж мені батьки не розповідали нічого про драконів? Як могло так статися, що вони оминули цю тему в моєму навчанні? Треба поцікавитися у Ура.
Я вже викопала досить багато коріння, і навіть знайшла декілька екземплярів для подальшого розведення, коли в моїй голові знову пролунав голос дракона.
«Арія, часу не лишилося, вони скоро повернуться. Тікай швидше!»
«Тікати? Я ще не весь златник викопала!»
Такого точно у нашому плані не було! Але я швидко схопила мішечки з корінням, та саджанцями златника, і побігла чимдуж до вогнищ.
Бігла не розбираючи дороги, сподіваючись на те, що цього разу добіжу до вогнищ вчасно. Добігши до багаття на повному ходу врізалася в обійми Ріхтера. І коли він встиг перетворитися назад?
– Дістала?
– Так, – підняла очі і задоволено поглянула на нього. – Дякую!
Дивилася в очі дракона і тонула в них. Що цей дракон робить зі мною? В моїй голові не залишилося жодного запитання, які роїлися у ній раніше.
– Пусте.
Його слова нарешті привели мене в нормальний стан і я змогла відірвати погляд від його гіпнотизуючих очей, а ще поспішила вибратися з його обіймів. Вже надто гаряче ставало поруч з Ріхтером.
– То що там сталося? – я нарешті оговталася і хотіла почути відповіді на питання. – Чому ти змінив плани?
– Коли я піднявся в небо, побачив дещо, що кардинально змінило наш план. Цей світ складається з таких оазисів як цей та випалених пусток. Спочатку я не надав їм значення. Але пізніше зрозумів. Трипатони для цього світу – остання надія. У місцях де вони мешкають, утворилися такі собі оазиси, в яких крім трипатонів мешкає ще багато тварин.
– Але я нікого більше не бачила!
– Коли трипатони покинули галявину, я зміг відчути решту тварин. Їх тут досить багато, і всі вони разом з трипатонами та златником утворюють свій маленький світ.
– А звідки взялися випалені пустки?
– Тут крім трипатонів, є ще хижаки. Вони і випалюють пустки.
– Неймовірно, у цьому світі від трипатонів велика користь!
– Так.
– То трипатони повернулися в свою оазу? – я покосилася на п’ятьох тварин які з хвилюванням роздивлялися на всі боки.
– Так. Коли вогнища догорять, ми теж зможемо піти додому.
– Піду подивлюся на багаття.
Насправді йти нікуди не хотілося. Я б з великим задоволенням впала б на суху колоду, поряд з Ріхтером. За цей день я вже занадто втомилася, щоб ще щось робити, але мені було ніяково лишатися поруч з драконом. Завтра він поїде до себе в Академію, чи де він там живе, і ми забудемо один про одного. Принаймні один з нас. А мені не так довго залишиться страждати.
