Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Тіара
 

Останні тижні перед зимовим балом в академії проходили надзвичайно тихо і спокійно. Я б сказала навіть самотньо.
Алекса весь вільний час проводила в палаті Аделіни. І якби не ця вагома обставина, я б вирішила, що подруга мене уникає. Особливо після того, що сказав придурок Даймонд.
На відміну від крижаного сноба ані ректора, ані лорда Еббота, обставина з моїм видінням не здивувала. Так, до речі, того вечора, я нарешті познайомилась з Ебботом-старшим. Треба визнати, щось в словах Алекси про "безтурботну юність", якою сповна насолоджується його спадкоємець, було правдою. Бо ж його батько виглядав грізно. Спокійно і грізно. Здавалося цей чоловік зовсім забув, що існують інші види емоцій. А хоча, може це просто професійна маска, а в житті він інший. Байдуже, насправді.

Я дійсно розповіла їм правду, починаючи звідти, де розглядала фото Ферро в пабі і закінчуючи подіями в її кімнаті. І про те як потяглася до злополучної скриньки, наплювавши на здоровий глузд.

Єдине що приховала, це спогади про ту фотографію, на яку вказав Аларік. По-перше це не мало ніякого відношення до замаху на сиду. По-друге, я не була впевнена, що якщо зараз прямо запитаю, то отримаю відповідь. Адже Саттер не міг не знати, що Сієна навчалася тут. Ба більше, була зіркою команди по даркболу.
І так, я пам'ятаю, він сам казав, що знав її. Проте це ж не одне і те саме, що сказати: "твоя мати теж навчалася тут". Хоч вона мені ніяка і не мати.

Проте зараз часу на те, щоб розібратися з цим критично не вистачало. Нас чекав кінець семестру, а це означало безкінечні контрольні, доповіді і ночі недосипу. Пощастило мені з одним - Голка кудись пропала. Офіційно - взяла лікарняний. Тому менталістику у нас приймав сам пан Саттер.

Завжди любила вчитися. Але такий темп був для мене чимось новим. Тому сильно втомлював.
Єдиною віддушиною стали лекції по артефакториці. Цей предмет в першому семестрі викладався у нас факультативно, зріз знань по ньому мали робити тільки в кінці навчального року. Від менталістів професор артефакторики пан Бакер взагалі не очікував нічого особливого. Але терпляче навчав.
Тож я сильно зраділа, коли якось в середу, ректор не зміг провести у нас пару з менталістики, і тому нам поставили додаткову лекцію артефакторики. Для цього нас об'єднали зі старшим курсом. 

Зайшовши в аудиторію, відразу помітила сяючу посмішку Едріана. Хлопець помахав мені і зробив запрошуючий жест. Біля нього бездушною скелею сидів Даймонд. І це перша причина, чому я проігнорувала запрошення. Замість цього звично поплелася на верхні ряди слідом за Аларіком. 

Друга полягала в тому, що увага Еббота почала мене дратувати. Мало того, що тепер ми разом ходили в басейн, без Алекси, так він ще й почав підсідати до мене в столовій. Тепер обідала я зазвичай виключно в компанії Холідей та її кузена. 

Дійшло до того, що я почала пропускати обіди. Хоч Лекса сказала б, що це не корисно для молодого темномагічного організму. 
Зітхнула. Ох, Лекса... Мені тебе не вистачає. Але я навряд чи знайду в собі сміливість в цьому зізнатися. Погана з мене подруга...

Спостерігати за лекцією старшокурсників було досить цікаво. Цей урок був повністю присвячений реліквіям, дарам богів, по прототипу котрих чарівники почали виготовляти артефакти. Тому я дізналась багато нового.

Коли професор викликав Даймонда, я особливо зловтішалася. Бо чимось це нагадувало мої заняття по менталістиці. От тільки навідміну від Голки, Бакер ставився до крижаного нащадка досить поблажливо.

- Корона першого темного короля була зроблена з обвуглених кісток його ворогів. Тому отримала назву "Корона Мертвого Короля". Принаймні, це офіційна версія. Згодом, правителі Ардгольду замінили її на діадему з чорної сталі. Подальша доля першої корони не відома. Ця надзвичайно цінна реліквія королівського дому Амендола визнана загубленою у часах, - голос крижаного спадкоємця лунав настільки монотонно, що навіть стіни аудиторії мучилися нудьгою. Що вже казати про живих адептів.

- Ви праві, адепте Даймонд, ця загадка найтемніша сторінка в історії нашої країни, - професор Бакер усміхнувся сам собі у густі вуса, тішась власним жартом. - Але про ту реліквію відомо дійсно мало. Мізерні історичні згадки в деяких книгах, не дозволяють навіть встановити точне призначення реліквії.
- А що тут гадати? - Кайєн нахабно перебив професора. - Родові артефакти мають захисну функцію, реліквії тим паче. Це константа буття. До того ж королівська сім'я мала замінити реліквію на схожий за функціоналом родовий артефакт. Тож велика вірогідність, що корони мають ідентичне призначення, хоч артефакт і має бути крутішим.

- Дозвольте дізнатися чому? - для пана Бакера, здавалось, поведінка самовпевненого хлопчиська була звичною.
- Артефакти можуть містити надскладні програми. Їх можна доповнювати при необхідності. Тоді як реліквія має обмежений від природи функціонал, бо є даром, який не обирають.
- Цікава думка. Та наскільки я знаю в вашому роді теж є реліквії. Розкажіть нам про них, - з хитрою усмішкою попросив викладач.

На мить обличчя Даймонда застигло в холодній, як і він сам, масці. Та хлопець швидко опанував себе, повернувши собі зухвалий, злегка глузливий, вигляд.
- Ці реліквії не є втраченими, тож я не можу розголошувати інформацію про них.

- А це значить, що ці предмети важливі для вас. Ба навіть життєво необхідні. Що ж, адепте Даймонд, ви можете зайняти своє місце. А ми, - професор повернувся до аудиторії, - поговоримо більше про прихований потенціал реліквій.
Родові або ж фамільні реліквії, і справді, не є багатофункціональним здобутком. Проте цінність їх полягає в іншому. Поясню на порівнянні з артефактами. Кожний артефакт  - створений кимось. Він є плодом багаторічних досліджень, фантазії та уміння  чарівника. Це складна професія. Але ж творіння рук - людських чи нелюдських, - Бакер знову усміхнувся самими вусами, - можна зламати... або ж переналаштувати. Артефакти потребують сильного захисту і вливання родової магії сім'ї, яку вони захищають. Жоден такий захист не є абсолютним. 
Тоді як реліквія - дар богів. Вона прив'язана до своїх власників кровною клятвою і є майже членом сім'ї. Реліквія має в своєму роді душу. І ця душа на рідкість незрадлива.  Вона набуває тої форми, яка віддзеркалює сутність господаря. Траплялось і таке, що реліквія приймала вигляд живої істоти. Як от відомий в історії Кривавий Фенікс Ілота Першого. Більшу частину часу, Фенікс був обручкою Темної Імператриці, після її смерті повернувся назад до імператора. Та в разі потреби, обручка оживала і перетворювалась в живого стража. Проте подейкували, що дружина імператора полюбляла і просто так викликати красивого птаха.
Тож, що ми маємо? А маємо ми не просто чарівний предмет, а духа-захисника, якого не можливо вивести з ладу і який ніколи не зрадить своєму призначенню. В старі часи це цінувалося більше аніж багатофункціональність. Адже тоді шла постійна боротьба за владу не тільки під сонцем, але і між світами. Та нові часи, створюють нові виклики. І тому ми з вами вивчаємо артефакторику.