Попелюшка навпаки - Галина Курдюмова
- Я погукала вас…
- Тебе. Ми ж домовлялись, що переходимо на «ти». Принаймні наодинці.
- Погукала тебе, щоб поговорити про сестру…
- Знов про сестру?! - Рауль ображено піджав губи. - Кароліно, ти ж не сліпа, бачиш, що я тобі приділяю знаки уваги. Чому ти весь час говориш про свою сестру?
- Тобі Ліліана не подобається? - підняла на принца злякані очі. - Мені казали, що тобі до вподоби саме ніжні, тендітні білявки.
- Можливо, так і було. Але ж не це головне. Зараз мені подобаєшся ти. Це важко пояснити, та я відчуваю тебе ніби птаху, що замкнена в дорогій клітці. І мені не важливий колір твоїх очей чи волосся, твій зріст чи статура. Я бачу твою душу, бентежну, живу, яскраву, невгамовну. Ти ніби спустилась з небес чи прийшла з іншого світу, несхожа на інших. І мені хочеться дати цій птасі волю, показати небеса і землю в усьому багатстві…
Йой!
- А як же Ліліана? Вона тобі зовсім не подобається?!
- Чому ні? Твоя сестра теж дуже гарна, хоч і зовсім не схожа на тебе. Мені подобається її довге світле волосся, фарфорова шкіра, очі кольору літнього неба, її сором’язливість та миловидність. Ти не думай. Твоя сестра - мрія для кожного порядного дворянина. Можливо, я саме на неї звернув би увагу, коли б не ти… Кароліно, скажу прямо. Ти мені більш, ніж просто подобаєшся. Я примітив тебе ще тоді, на народних гуляннях. Ти була немов зірка, що впала з неба. Від тебе відчувається така енергія, що п’янить на відстані!.. Я відчуваю тебе здалеку!.. Це така непереборна сила тяжіння, що…
- У мене є наречений.
- Що?!
Поки Рауль намагався зрозуміти сказане, я вже бігла, ледве стримуючи сльози, до виходу з оранжереї.
От що поробиш? Доведеться підніматись, визбируватись, снідати і йти до оранжереї. Може, знайду там затишний куточок і ще подрімаю? А баронесі потім скажу, що принц не прийшов.
