Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
Голос Алекси потонув у вирі наростаючого шуму.
Так трибуни вітали чемпіонів минулого сезону в темно-синіх костюмах. Трохи скромніше - їх опонентів, одягнутих в зелене. Вогняноволосу Холідей було видно здалеку. Проклятійниця широко усміхалася і махала фанатам з таким впевненим виглядом, наче це поле належить їй одній.
А далі почалося якесь божевілля. Якщо коротко, то правило гри в даркбол одне - не убий. Бо ж пожбурити срібну кулю в ворота суперника можна будь-яким доступним методом. Точніше в хід йшло все - найрізноманітніша магія, закляття, артефакти, хитрість і обман.
Закінчили з рахунком на користь артефакторів - все ж, їхні штучки більш ефективні в подібній боротьбі. Одягни потрібну річ, і пакостливі прокляття не причинять тобі жодного дискомфорту. В теорії. А на ділі проклятійники теж відігрались - двох дівчат з синьої команди забрали до шпиталю відразу по закінченню матча.
Відстрочені прокляття, хоч і не допомогли виграти гру, але зіпсували суперницям вечір після.
Ми саме спускалися з трибун, як перед нами виросла висока фігура Едріана Еббота.
- Сьогодні у нас вечірка з приводу перемоги, - широко усміхнувся юнак, - ви всі запрошені і заперечення не приймаються.
- Хіба він артефактор? - шепнула на вухо подрузі.
Та у перевертнів дійсно гострий слух, бо Ед відповів сам:
- Ні, мала, я лише бойовик, - він вдавано скромно вклонився. - Для створення геніальних механізмів у мене мало терпіння. Але один мій друг артефактор.
І він змовницьки підморгнув мені, так, ніби я мала щось зрозуміти. Чи мала?
- Чекай, це хтось дуже зарозумілий і нагадує оживший льодовик?
Очі перевертня весело заблестіли, ніби підтверджуючи мою здогадку.
- О ні! Тоді я пас, - категорично замахала головою в різні боки і навіть схрестила руки перед собою.
- Та годі тобі, Таро, - Лексу, здається, сильно повеселила моя реакція, - я впевнена, він вже все забув.
- Що забув? - в один голос перепитали Ед та Грейс. Я і забула, що цілителька з кузиною все ще тут...
- Ну...просто наша Тара висміяла той факт, що комусь в академії, Даймонд міг здатися привабливим, - здала мене подруга, сміючись своїми зеленими очиськами.
- Лекс! - вигукнула обурено.
- Що? Люба, вибач, але це занадто історична подія, щоб про неї мовчати. Так відверто над красунчиком Каєм ще ніхто не насміхався.
У відповідь страждально закотила очі:
- Та я ж і не казала, що він не гарний. Просто характер у нього бридкий. А дурний норов псує будь-яку красу.
- А я думав ви порозумілися, - весело сказав Едріан і знову підморгнув.
Темні боги, як же дратує ця його звичка! Може це якийсь нервовий тік?
Хіба що... Дурна моя голова, ну звісно ж! Лорд Еббот, батько Еда, займається справою вбитого сильфа! Значить і син вкурсі! Цікаво, Кайєн розповів правду товаришу? Хоч крижаний сноб і стверджує, що перевертень йому не друг, та схоже, що тільки йому він тут і довіряє...
Замість відповіді, я вирішила змінити тему на більш безпечну для мене. Бо помітила якою нездоровою цікавістю загорілися очі золотоволосої Грейс. Взагалі, коли мова зайшла про Даймонда цілителька раптом притихла і навострила вушка.
- До речі, - шкідливо усміхнулася, - а Холі не проти, що ти вболіваєш за команду суперників?
Едріан засміявся.
- Не думаю, що для Холідей це важливо. - І трохи заспокоївшись пояснив. - Розумієш, моя кузина не надто фанатіє самим даркболом. Та вона любить бути в центрі уваги. А в академії дівчата-спортсменки користуються популярністю.
- Її складно не помітити. Особливо на полі.
Ще під час гри я помітила - руда фурія зовсім не гребує ну дуууже брудними прийомами. Щось мені підказувало, що хоча б одне з відстрочених проклять (якщо не обидва), були ділом рук Холідей.
****
Вечірка артефакторів проходила в одному із пабів Дегсбургу. Завтра вихідний, а отже адептам можна розслабитися.
- Одягни цю сукню, - Лекса витягнула із надр шафи щось синє і, схоже, оксамитове. Дивно, та подруга краще за мене знала мій гардероб. Може це тому, що саме вона допомагала мені розбирати речі.
Дебора накупила стільки всього, що очі розбігалися. Бо вслід за мною до академії прибуло ще три величезні валізи, про які я і гадки не мала. Особисто мені вистачало декількох пар брюк з м'якої тканини, сорочок вільного крою та блуз, які я носила на лекції. Ну і оскільки почало холоднішати, відрила для себе ще пару теплих кардиганів та плащ.
- Ні, я вже готова.
Подруга скептичним поглядом оцінила мій наряд - приталені чорні брюки, сіру сорочку та незмінний кардиган.
- Таро, це ж вечірка!
Сама вона вбралась в чорну сукню з рукавом в три четверті, скромну на перший погляд. Але те, як щільний трикотаж облягав її спокусливу фігуру геть розвіювало перше враження.
Вона все ж впихнула мені в руки ту сукню. М'який оксамит приємно торкнувся пальців.
- Таро, ну будь-ласка! Вона ідеально пасуватиме до твого волосся і очей, - почала вмовляти подруга.
І я здалася. Не минуло і п'яти хвилин, як я вже крутилася перед зеркалом в синій сукні трохи вище коліна. Крім кольору в її фасоні не було більше нічого звичного. Довгий рукав, виріз "човником", зібрана під грудями тканина вниз спадала занадто вільно і грайливо.
Я не виглядала спокусливою, як Лекса. Ні, скоріше сіроокою лялечкою, особливо, коли розпустила волосся. Тому щоб врівноважити образ, додала теплі чорні колготи і досить масивні черевики - ідеальні для цієї осені.
****
Ми вирушили в місто втрьох - я, Алекса та Грейс. Ешлі залишилася зубрити домашку, а Дел так і не виходила зі своєї кімнати. Сподіваюсь, вона там жива.
Грейс щось тріщала всю дорогу і добре що поряд була Лекса, бо з мене співрозмовниця некудишня. Покинувши територію ми винайняли екіпаж, тому всмостившись біля віконечка я зацікавлено роздивлялася вулиці.
Це вперше за весь час в академії, я виходжу кудись за її межі. Сама... точніше з дівчатами. Та все ж, мене ніхто не контролює. Дивне відчуття. Хоч раніше мене дратувало, що мені постійно вказують що робити, зараз цього не вистачало. І я занервувала.
