Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Вечір вже почав здаватися мені приємним. Хоч і не звично це все: компанія, музика, алкоголь. Але було щось в цьому - відчувати себе такою, як всі. 
Алекса як і на балу, довго з нами не сиділа - пішла танцювати з симпатичним артефактором. Грейс схоже теж відтанула і прийняла запрошення того самого довгов'язого хлопця, що сидів біля мене. Його звали Нейт.
Та варто було розслабитися, як над головою пролунав незадоволений голос.
- Ось ти де, а я тебе скрізь шукаю, - Даймонд сів біля Едріана, по ту сторону де до цього сиділа Алекса.

Мою присутність Його Снобська Високість теж помітив - мовчки подивився і проігнорував. 

- Де ж ще мене шукати в такий день? - Ед підняв догори свій стакан, ніби збираючись сказати тост. - А взагалі тобі не здається дивним, що це я святкую з твоїми хлопцями, а ти десь шляєшся?
Крижаний гад нічого не відповів, проте від нього аж фонило роздратуванням. Ні, ну правда, Даймонд і цей паб - поняття не сумісні. Тут галасно і тісно, а Кайєн, як я помітила, взагалі уникає тактильності. Будь з ким, навіть з другом. Бо ж і зараз сидів, витримуючи деяку дистанцію.
Бідний Аларік теж віддвинувся подалі від крижаного нащадка, а потім і зовсім не витримав - пересів до мене. Саме вчасно, бо до нас підійшла Райна. Я помітила, як загорівся погляд Фостерса, коли він побачив дівчину. 
Цілителька по-приятельськи чмокнула мене в щічку. І оскільки Аларік подвинувся, звіляючи їй місце, сіла між нами. Здається артефактори були добре з нею знайомі, бо всі, хто залишився за столом загуділи, вітаючи дівчину та запитуючи, чого вона так довго.
- Вибачте, хлопці, в мене сьогодні практика в шпиталі. Ось затрималась. До речі, співчуваю.
- Як Стелла та Фібс?
- Стабільно, проте декілька днів проведуть на карантині.
Вочевидь, мова йшла про дівчат з команди, яким стало зле після матчу.
Даймонд нахилився до Еда і я краєм вуха почула тихе:
- Твоя кузина знову це зробила.
Перевертень знизав плечима:
- Це ж даркбол... формально вона наслала прокляття під час гри, тож все по правилам.
- Але навіщо? Результатів гри це ж не змінило. 
Неприємно зізнаватися, та я була повністю згодна з Кайєном. Холідей вчинила підло. Тим більше, що це була підлість просто заради підлості. Матч її команда програла, і все чого досягла руда - це помста двом гравцям з команди суперника. Якось безглуздо, чи що...

- Шкода, що Дел цього року не з нами, - зітхнув один із хлопців, невеликого зросту, але дуже мускулистий.
- Так... - погодився інший, стрункий та спритний гравець, - те, як вона відчуває гру, просто феноменально.
- Ви про Аделіну Ферро? - вирішила чомусь уточнити. Ну от складно мені уявити витончену сиду в такій брудній грі як даркбол.
- Про неї, - підтвердив перший. - Її фото навіть тут є, серед спортсменок з найвищими показниками. Хоча вона ще не закінчила академію. 
Гадки не маю, про що це мало мені сказати.
Хлопець вказав на ряд фотографій праворуч від нашого столика. Керуючись власною цікавістю, піднялась зі свого місця і пішла перевіряти.
Жінок-спортсменок було чимало. Та мій погляд відразу відшукав дівчину з ліловим волоссям та блідою шкірою. Синій, обтягуючий фігуру, костюм надзвичайно личив Аделіні. Та й погляд її був особливим - войовничим, пристрасним, запальним. От в житті б не повірила, що сида може бути такою.
Аларік теж поплентався за мною, роздивлятися фотографії. Раптом його палець вказав на одну з верхніх фотографій:
- Прям зовсім як ти! - здивовано вигукнув перевертень. - Чекай, це що ти?
Там, куди він показував, висіла чорно-біла фотографія з трьома молодими жінками. І дійсно, одна з них, та що посередині, дивилась на мене як з дзеркала. 
Це на перший погляд...
А на другий... Згадувалися особливі сімейні риси - біле холодне волосся, світлі глибоко посаджені очі та стервозний зверхній погляд. 
Справжня Біла Відьма дивилася на мене з тієї фотографії.
Сієна. Це не міг бути ніхто інший.

Раптом мене накрила хвиля безконтрольної тривоги. Погляд знову впав на фото Аделіни. Відчуття тривоги загострювалося, переростаючи в жах.
Темні боги, Ферро, що з тобою?! Перед очима стояло красиве обличчя сиди спотворене передсмертною мукою.
- Тіаро, ти як? - десь здалеку лунав голос Аларіка. Хлопець теж почав панікувати.
Я стрімко розвернулась і кинулася назад до нашого столика:
- Едріан! Нам потрібно терміново повернутися! Там Дел! Вона... - почала пояснювати отетерівшому перевертню тремтячим голосом.
- Таро! Що сталося? - хлопець взяв мене за плечі і легенько струснув. - Ти сама не своя...
- Дел, вона... Темрява, я не знаю! Але їй треба допомога! Ед, будь-ласка!
- Добре-добре, Таро! - здається він перейнявся моїм станом, - Зараз знайду Лекс і поїдемо. Фостерс викличи екіпаж.
Райна теж схопилася на ноги:
- Я з вами!
Едріан пішов за Алексою, Аларік побіг на вулицю... Чорт! Занадто повільно! Вона ж присмерті!
Мій погляд впав на єдину людину, яка могла допомогти. Даймонд теж дивився на мене, як завжди спокійно та беземоційно.
- Кайєн, будь-ласка...
- Навіть не думай, Вальдес, відкривати портали в академію заборонено, - відрізав хлопець.
- Але ж ти... - я почала задихатися від паніки.
Він різко підвівся і перебив мене:
- Тоді я ризикував сам. А зараз ти просиш мене втягнути в порушення статуту академії Еда і твою подругу.
- І Райну. Вона цілитель.
- Ні, Вальдес.
Він хотів пройти повз, але я загородила йому шлях собою:
- Кайєн, прошу! Вона помре! Будь-ласка, тільки мене! Може пощастить і мене звідси виженуть, ти ж цього хочеш? 
- І чим ти їй допоможеш? - хлопець закотив очі, даючи зрозуміти, як сильно я його дістала.
Замість відповіді почала хапати ротом повітря. Істерика підібралася занадто близько.
І в той момент, коли здавалося, що вже все, кінець, темні боги з милувалися наді мною. Точніше змилувався Даймонд:
- Добре, тільки ви двоє, - він вказав на мене і Райну, - йдіть на вулицю. 
Саме в цей момент повернувся Аларік, Еда з Лексою все ще не було видно. Тож я швидко пояснила Аларіку, що їм трьом треба їхати в академію без нас.