Попелюшка навпаки - Галина Курдюмова

Нетрадиційна поведінка, як на місцевих ловеласів. На диво серйозний юнак. Мабуть, у нього вже є наречена, а то й жінка з дитиною, якщо він про обов’язки згадав. Чому ж тоді він взагалі прийшов на молодіжні гуляння, куди лише незаміжні та нежонаті  ходять?

Я кивнула, і ми пішли. Витягла з кущів прихований одяг служниці, натягла на себе. Лісовик зник лише на мить і з’явився із каптаном у руці. Тільки не одягнув його, а накинув мені на плечі. Ще й обійняв, щоб зігріти, так ми й дібралися до баронського обійстя.

Чесно кажучи, мені навіть хотілося, щоб юнак хоч поцілував мене, поцілунок же ні до чого не зобов’язує, та він не виявляв такого бажання. Я навіть розчарувалася, бо відчувала дивний потяг до нього. Та, мабуть, то атмосфера свята так на мене подіяла.

Прощалися ми у тіні високого паркану, і я знов не могла добре роздивитись свого провідника, лише горіховий запах лоскотав ніздрі.

- Працюєш тут? Прислуговуєш барону?

- Його дочці, - збрехала я, хоч і не хотілося мені брехати, та правду казати не маю права.

- Можна, я поцілую тебе? - запитав Лісовик. - Один єдиний раз. Хочу відчути твій смак і запам’ятати назавжди, бо певний, що більш ніколи не зустріну такої, як ти.

І таким сумом віяло від цих слів, що я сковтнула і кивнула. І отримала довгоочікуваний цілунок, ніжний, гарячий, провокуючий, солодкий, мов серпнева слива, довгий, як зимовий вечір, п’янкий, мов старе вино…

І раптом відчула порожнечу. Мій таємничий знайомий зник непомітно, я ще й очі розплющити не встигла.