В твоїх руках не страшно - Ольга Островська
− Як-ка дружина? – здивовано перепитує вояк. − Вона ж померла.
− Ні-і-і, − трясе головою Танрагос. − Вона підсунула мені двійника під своєю личиною. У склепі лежить інша жінка. Не Аміннаріель. Знайди мені просторового мага. Як хочеш, зроби це. Але знайди! За будь-які гроші. Я повинен дістатися до Раграста в найкоротші терміни. Моя пронозлива донечка точно зможе сказати мені, куди поділася моя зрадниця дружина.
− Слухаюсь, ваша величність, − кланяється Калваг і з явним полегшенням забирається геть.
А я, нарешті, остаточно випадаю з видіння. Тіло безвільно осідає, коли ноги підводять. Але мене підхоплює Аєдан, притискаючи до себе.
О боги. Танрагос... він їде сюди. У Раграст. За мною і Торі.
Мене трясе так, що зуб на зуб не потрапляє. І страх, з яким я стільки боролася, знову задушливою та холодною болотяною рідотою затягує мене у свою трясовину. Потрібно щось робити. Треба… Треба з цим якось впоратися.
Схлипую, зариваючись обличчям у шию Аєдана. Зігріваючись його теплом. Шукаючи укриття у його пітьмі.
– Що ти бачила? − запитує він вимогливо.
