Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра

– Що вона? Що ти мовчиш? Вона що? Якось пролізла через твій захист? Ахахах. Дуже, не мовчи! Хоч крикни мені ГВАЛТУЮЮЮТЬ і я примчусь на допомогу рятувати тебе від маніячки!

– Кхм… Ні все добре, – сиплим голосом промовив Гер, спостерігаючи як це солодке чудо закусивши губу повільно обходить його схованку. Якби ж ця схованка могла ще і його стримати. – Ноель? Ти казав, що вона може зійти з розуму?

– Скоріш за все так і буде.

– Скажи, а їй обов'язково мати безпосередній, кхм, статевий контакт чи важливим є сам факт задоволення? 

– Ого як ти по-дорослому заговорив. Але думаю, що головне це задоволення. Оскільки вона незаймана, то ще не дуже розуміється на дорослих відчуттях. Головне, щоб дівчина відчула екстаз, а вже як ти того досягнеш думаю не так і важливо, – задумливо промовив Ноель. 

– Тоді бувай – прошепотів Гер, не зводячи очей з дівчини, що ніжно посміхнулася йому через тонку мембрану захисту. Одна бретелька її білосніжної, обтягуючої сорочки з'їхала й оголила красиве, дівоче плече. Герман прийняв рішення – він зробить все, щоб зберегти дівчині розум, але не перейде границі доступного.

   Ця сорочка сьогодні залишиться на ній… Чого б це йому не коштувало. Вона залишиться дівчиною, навіть якщо сам Герман таки зійде з глузду. 

– Еее, ти куди це зібрався? Я ж помру від цікавості! Хоч кліпсу не виключай! Я маю чути що там у вас відбувається! – кричав Ноель

– Обійдешся, – тихо промовив Гер і зняв кліпсу, залишивши її на канапі, де мав перечікувати дію туману.

  Кристали працювали тільки в один бік, тому він спокійно посунув один з них, дезактивуючи таким чином їхній захист. 

   Він встиг зробити лише один крок, коли вона, немов кішечка, стрибнула в його обійми. 

 Впіймав, а вона пригорнулася, ніжно його обіймаючи.

– Це все не ти, а клятий туман бажання, розумієш?

– Розумію, – важко зітхнула вона.

– Як тебе звати? – запитав тихо, бо вже й забув, що там йому той Лім говорив.

– Ельвіра.

– Буду звати тебе Віра.

– Я Еля, – промовила посміхаючись затуманена дівчина.

– Для мене ти будеш Віра. Завтра ти мене вб'єш?

– Вб'ю, – так само ніжно посміхаючись відповіла вона. –  Туман бажання... Це не законно... Мені зовсім не можна відчувати того, що я зараз відчуваю. Моє життя летить шкереберть і я навіть ніби віддалено це розумію, але зараз просто нестерпно хочу, щоб ти поцілував мене, – прошепотіла і сама ж припала до нього з поцілунком.

   “Хто вона? Чому приховує свою істину зовнішність? Чому молодій, красивій дівчині не можна щось відчувати?” – ці питання трималися в голові Германа рівно дві хвилини, а потім йому теж зірвало дах, коли це невинне дівоче створіння граючи прикусило його нижню губу і витримка бойового мага затріщала у вздовж швів. 

  “А може дія цього туману якось через поцілунок передається?” – виправдовував своє бажання на грані шаленства хлопець, щиро не розуміючи, як вона така не досвідчена змогла за декілька хвилин довести його до такого стану. 

  Коли ти не розумієш і не можеш керувати своїм тілом. Коли вогонь бажання в середині настільки не стерпний що ти перестаєш усвідомлювати власні вчинки. 

   Герман завжди керував і контролював,  він завжди був свідомим, навіть у не дуже тверезому стані не втрачав контроль над ситуацією. Та не сьогодні. Все було зовсім інакше, поза його контролем.