Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра

ГЕРМАН

– Ти такий красивий, – важко дихала вона за його спиною.

– Знаю, – буркнув у відповідь Герман.

– Такииий,  мммм, мужній, – вже муркотіла вона торкаючись його спини.

– В курсі. Ти можеш трохи відійти? Я тут дещо шукаю, – роздратовано попросив її, продовжуючи копатись у шафі.

    Він переніс їх у свою квартиру. Мусив це зробити, бо інакше це чудо б напало на першого ліпшого хлопця. Це була його часткова вина тому іншого виходу не залишилося.

   А зараз він гарячково шукав один мамин подарунок – захисні кристали. Якщо правильно їх встановити, то вони утворюють такий щит, через який ні магічним способом, ні фізичним проникнути не вийде. 

   Гер навіть і не думав, що йому ця штука може коли-небудь знадобитись, тому і закинув їх куди якомога далі. Тим часом ця сіра мишка знову дихала йому у потилицю, дратуючи цим просто безмежно.

– Слухай! – обернувся до неї Герман. – Ти б може того… Сходила он у вбиральню. Вмилася там, не знаю, освіжилася чи що.

– Вмитися? – задумливо повторила вона. – Можна й вмитися.

    Дівчина якось загадково посміхнулася і пішла таки до ванної кімнати. А Герман нарешті зміг зосередитись на пошуках і кристали чарівним чином знайшлися дуже швидко. Що то над душею ніхто не стоїть.

    Задум був простий – зачинити магією двері й вікна, самому відгородитись кристалами та дочекатись поки клята дія цього туману закінчиться. Та все-таки він вирішив зв'язатися з Ноелем, щоб той хоча б може підказав чим цю гидоту раніше з неї вивести, щоб не стирчати тут усю ніч.

ЕЛЬВІРА

  Як же спекотно тут і дихати немає чим. Так хочеться звільнитися від цього товстого балахона, що я і зробила відразу як опинилася у ванній, залишившись у тоненькій, білій, шовковій сорочці, що ледве діставала до середини стегна. Так набагато краще, але все одно нестерпимо хочеться… Чого? Дотиків, мені так хотілося бути ближче до нього, відчувати його своїм тілом… Я зовсім не розумію, що зі мною відбувається. 

 Підійшла до раковини, включила холодну воду. Треба вмитись. Моє звичне щоденне маскування зараз ніби душить мене, не даючи шкірі повітря. Стерла всі білила то гарячою, то холодною водою, від чого мої пухкі губи стали червоними, а на щоках з'явився природній, здоровий рум'янець. 

   Деактивувала краплі в очах і вони повернули собі яскраво зелений колір, а ще додався якийсь дивний блиск. Для чогось посміхнулася собі в дзеркалі. Залишилось останнє – волосся. Воно давило на голову, змушуючи витягнути з одвічної гульки всі шпильки й добряче ним труснути. Що я і зробила. Тепер воно лежало на моїх плечах красивими хвилями та більше мене нічого не стримувало...

ГЕРМАН.

– Ноель! Хай тобі трясця! Чого так довго не відповідав мені? – прокричав у кліпсу Герман. Він вже сидів у захисному колі кристалів та нервозність від цієї ситуації поки нікуди не ділася.

– Що за претензії, друже? – почувся розважливий голос ельфа. – Я ніби не наймався бути твоєю нянькою.

– В мене проблеми, – промовив Герман..

– Що ти вже натворив?

– Це все твій довбаний туман… – емоційно вигукнув Герман і розповів другу все, що з ним трапилося.

– Ахахаха, чекай-чекай, то ти тепер ховаєшся за кристалами від дівчинки? Ахахах, – реготав ельф Ноель. Герман знав, що в нього буде така реакція, тому просто сидів підвівши очі до стелі й перечікував поки той відсміється.

– Скажи краще як позбутись дії цієї клятої гидоти? – буркнув невдоволено Герман.

– А ніяк. Дія туману проходить десь через вісім годин після потрапляння до організму. Якщо ти кажеш, що вона тільки трохи вдихнула і довго там не перебувала то можливо пройде за шість годин, але це не факт, – пояснював Ноель.

– То це мені треба шість чи вісім годин тут стирчати? Чудово просто. Прощавай вечірка, – важко зітхнув Гер.

– Емммм, друже, повір, в тебе є проблеми серйозніші за твою вечірку, – трохи винувато почав Ноель.

– І які? – обережно запитав Гер вже напружуючись.

– Там такі справи… Ти не зможеш просто пересидіти в схованці. Якщо звісно не хочеш, щоб дівчина з глузду з'їхала від перезбудження.

– Тобто мені треба її….

– Їй точно треба розрядка, інакше будуть психічні розлади в майбутньому, – приголомшив Германа ельф.

– Та що це ти за гидоту таку створив? Що? Не було чим зайнятись?!! – розкричався на друга Гер.

– Я вже давно зрозумів свою помилку і нікому, взагалі то, його не даю, але ж ти так наполягав. Як я міг відмовити старому товаришу? 

– Це ти старий вже, а я ще молодий. Я жити хочу. 

– Невже вона таке вже страховисько? – намагаючись стримати сміх запитав Ноель.

– Та вона… – почав було говорити Герман, але озирнувся на звук удару дверей об стіну. 

  В проході між ванною та кімнатою стояла дівчина. Зовсім інша, дуже приваблива дівчина. Звісно Гер ще раніше помітив, що біда на його голову не була страшком. Просто вона вигляділа якось тьмяно і не виразно, а ще той мішкуватий темний одяг… Зараз перед ним стояла просто неймовірно солодка цукерочка і він мимоволі проковтнув слину, що заповнила усю порожнину рота.