Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра

ЕЛЬВІРА

    Інколи я дивуюсь наскільки дивні бувають примхи долі. Трохи згодом, коли я знову і знову аналізувала той день, то ніяк не могла зрозуміти, як могла погодитись піти на ту вечірку. Два роки нікуди не ходила, а тут ніби щось перемкнуло і позбавило мене здорового глузду.

  Я сиділа у вечері на підвіконні та читала свій реферат, який мала здати вже в понеділок. На душі була якась незрозуміла туга. Лім так і продовжував мене ігнорувати, а це дуже засмучувало мене. Адже я справді вважала його своїм єдиним другом. Дівчата носились по кімнаті, збираючись на чергову вечірку і голосно обговорюючи її.

– Я так схвильована. Це перша за моєї пам'яті вечірка у стінах академії, – емоційно промовляла Віккі, роблячи собі зачіску.

– Взагалі дивуюсь, як Герману це вдалося організувати, – почувся голос Міли з ванної кімнати. – Влаштувати вечірку на даху чоловічого гуртожитку це щось за межею мого розуміння.

– Так це ж Гер. Для нього не існує не можливого, – розвела руками Віккі. – Він знов переміг у Лабіринтах і добряче насолив Академії чотирьох стихій, тому привід влаштувати щось грандіозне в нього був. А з його зв'язками та грошима думаю він може влаштувати вечірку і в кабінеті нашого ректора.

   Дівчата весело сміялися, а я краєм вуха слухала їх балачки. Та раптом Віккі зупинилася посеред кімнати й задумливо глянула на мене.

– А ти що ж, збираєшся тут сидіти? – запитала вона.

– Ти ж знаєш відповідь.

– Але не сьогодні. Еля! Таке буває лише раз у житті. І ти збираєшся пропустити цю грандіозну подію, – сплеснула у долоні Віккі.

– А й справді. Тобі точно треба піти з нами, – висунула голову з ванної Міла.

– Дівчата. Ми це вже з вами проходили в перший рік нашого проживання, – важко зітхнула я.

–  Та знаємо ми все. Ніхто не збирається змушувати тебе мати там діло з хлопцями. Просто підеш, розвієшся. Впевнена, там буде на що подивитись. Це ж Герман. Він завжди влаштовує найкращі вечірки, – промовила Віккі.

–  До того ж це в Академії. Не сподобається, то підеш назад у свою кімнату читати свої нудні букви, – додала Міла.

– Навіть не знаю, – невпевнено промовила я і цим підписала собі вирок. Моїм сусідкам тільки й треба було, що відчути мою невпевненість, тож не встигла я й оком моргнути, як вже йшла на ту вечірку під супроводом по обидві руки.

   Єдине, на чому я змогла настояти, так це на власному зовнішньому вигляді. Тут все залишилося без змін, тільки форму переодягла на темно сірий безформний балахон, що одягала у вихідні дні. 

   Дівчата були у гарному настрої. Жартували та багато сміялись по дорозі на дах чоловічого гуртожитку і я мимоволі теж посміхалася, вперше за довгий час відчуваючи якусь легкість та емоційне піднесення. 

  Що може трапитись на звичайній студентській вечірці з такою як я? Та мене хіба що можуть затоптати не помітивши. Постою трохи, подивлюся як там усе влаштовано і повернуся до свого реферату.

  Я вперше збавила свій власний контроль. Вперше наважилася зробити щось без попереднього, досконалого планування. Якби я тільки знала чим мені все це виллється, то закрилася б у ванній кімнаті та нізащо не пішла б на ту кляту вечірку.